Розділ без назви (2)

-  Ліонесса, що в тебе? – Борімскі навіть не подивився в бік постраждалого Гонти.

-  У мене з новачків виявилася талановита поетеса, Алессандріта Рев’ян. Дуже гострі вірші вигадує, б’ють сильно. Пропоную їх на листівки! – жваво заторохтіла Стерн й простягла пару аркушів паперу.

-  Угу. – Влад пробіг очима по рядкам і пихнув сигарою. Передав вірші Полу. – Рев’ян, Рев’ян… Щось знайоме. Теж чиясь багата донечка?

-  Вона з гарної сім’ї, – лаконічно відповіла Стерн, пасаж про «багату донечку» її явно зачепив. Крук подумав, що іноді Борімскі безтактовний просто до неможливості.

-  Продовжуй.

-  Доставили позавчора сюди нову партію заготівок для зброї. На пару штук точно вистачить. Проблем не виникло, пронесли все як по небу. Вчора хлопці виточили всі деталі, що потребувалися. У мене все. – Ліонесса замовкла, всім виглядом демонструючи образу.

-  Чудово. – Борімскі не помітив зміни її настрою, випускаючи струмінь смердючого диму. – Крук, маєш оформити цю партію у гвинтівки.

-  Не питання. Почну сьогодні. – Пол кивнув та поклав вірші на теку, так і не прочитавши їх. – У мене новин нема. Все тихо. Втім, що ще можна чекати від Високого Міста?

Всі дружньо посміхнулися. Армія Крука була найменшою, ледь десятеро людей разом із самим Полом – серед маєтків чиновників було важко знайти борців проти Муніципалітету.

-  Добре. Тоді перейдемо до справ. Ось план наших дій наступного тижня…

Рада тривала більше години. Борімскі закінчив її такими словами:

-  Наш час наближається. Передавайте людям, що вогонь добігає пороху. До вибуху залишилося небагато…

Влад полюбляв красиві, пафосні слова.

Всі, окрім Пола, розійшлися – мали встигнути по домівках до десятої ночі, коли починалася комендантська година (для вихідних днів та свят її великодушно перенесли на дванадцяту). Без спеціальної перепуски, що коштувала солідних навіть для батька Ліонесси грошей, це була прямо дорога за грати. Сам Крук спустився у підвал, до верстатів. Там очікував величезний ящик з потрібними деталями, зібраними всіма правдами й неправдами. Одна з тих деталей була болванкою, зіпсованою його власними руками.

До нього майже все підготували: виточили ложа, підібрали необхідні труби, пружини й металеві пластини – достатній набір для саморобного штуцера. Крукові лишалося тільки зібрати цю хаотичну мозаїку в знаряддя вбивства.

Пол працював за верстатами до глибокої ночі, поки не зробив першу гвинтівку. Робота була не важка, але край кропітка – важливо, аби зброя вийшла надійною. Що ж, колись Пол витрачав вдвічі більше часу на це…

Після першої гвинтівки Крук безсило впав на невеликий тапчан біля станків і не роздягаючись забувся важким сном. Коли прокинувся, стояв самий розпал дня. Пол з’їв принесені з собою бутерброди, ковтнув чаю з термоса та продовжив роботу над другим штуцером аж до вечора, поки не з’явився Арктур. Обличчя він мав надзвичайно похмуре.

-  Листівки готові? – спитав Резнікофф замість привітання.

-  Три дні як готові. Розпечатані, просохлі, нарізані й розфасовані, – відповів Крук. – Але тобі доведеться почекати. Мені потрібен час, аби завершити роботу. Пристріляй поки цю гвинтівку. Тільки обережно тримай, ось тут і тут можуть трапляться скабки. Я закінчу з другою і почнемо збиратися, гаразд?

Замість відповіді Резнікофф мовчки вихопив у нього з рук зброю і вийшов.