Розділ без назви (2)

-  Ой, синочку, нарешті прийшов! – защебетала старенька пані, сплескуючи руками. – А я вже зачинятися хотіла, але думаю, ще ж Пол сьогодні не заходив. Все пам’ятаю, хоч і стара! Що візьмеш, синочку?

-  Нарізка бекону, дюжина яєць, хліб, – завченою скоромовкою видав Пол.

-  От я так і знала, відклала все тобі, – пані Аконіта вручила йому наповнений пакет з синього паперу. – Тримай, синочку, все свіжесеньке.

-  Дякую, пані Аконіто. – Пол розрахувався.

-  На здоровля! – щиро побажала йому стара. – Доброї ночі!

Вийшовши з лавки, Крук одразу наткнувся на патруль дружинників. Серед інших ці були найздоровіші та найкмітливіші, саме тому їх поставили охороняти Високе Місто, де тепер жило багацько чиновників Муніципалітету. Дружинники невпевнено привіталися та пішли далі. Вони щоразу губилися, як слід реагувати на нього, власника місцевого особняка, який ходив пішки у простому одязі та без охоронців. Ця реакція завжди розважала Пола.

Маєток зустрічав темними вікнами та гнітючою тишею. Круку тричі пропонували продати його за солідну суму і тричі швидко ретирувалися, коли у відповідь він мовчки клав руку на револьвер – це сталося ще до заборони вогнепальної зброї. Після пам’ятної дуелі слава Крука прокотилася містом і мешканці назавжди запам’ятали його як холоднокровного вбивцю Круора Сітіса.

Пол заварив собі чаю, піднявся до кабінету. Поклав на стола теку, яку мав передати Владу, виклав з сумки термос та скриньку. У теці виявилися копії якихось внутрішніх наказів Муніципалітету та рахунки деяких магазинів – нічого цікавого.

З годину Пол читав сонети Петрарки, після чого ліг спати. Стояла пізня година, а вранці він мав іти на роботу.

* * *

Після того, як Серце було знищено, а всі механізми міста зупинилися, Муніципалітет зняв з Крука обидві судимості. Воднораз міська влада заборонила використовувати будь-які форми автоматонів, аби попередити подібні трагічні випадки в майбутньому, і це стало кінцем «Залізного Серця»: вся продукція фабрики підлягала вилученню й знищенню. Крім того, серед мешканців міста суворо заборонялися маски, навіть карнавали підлягали цій забороні.

Лора Долор отруїлася після провалу путчу Тріумвірату. Віскеру знайшли зґвалтованою, з двадцятьма ножовими пораненнями у парку біля маєтку. Сам палац Сітіса був ущент спалений родичами сотні заручників, яких тримали на майдані перед Муніципалітетом за наказом Марка. Декілька пограбованих на шляху до палацу магазинчиків, розбиті вітрини та повалені ліхтарі – і на тому заворушення скінчилися. Спалений маєток швидко викупив якийсь чиновник і звів там новий будинок, абсолютно не турбуючись про криваву долю колишніх власників цієї землі.

Нокс безслідно зник, а його пошуки виявилися даремними. Муніципалітет стверджував, що під час перевороту саме Нокс зі своїми людьми пограбував банківські сховища; серед них було і сховище Крука.

-  Це недолугий жарт? Чи ви дійсно хочете довести, що я банкрут? – запитав Пол, відмовляючись повірити.

-  Мені прикро, пане Крук, але це справді так, – розкланювався блідий банківський клерк. – Ми обов'язково виплатимо вам компенсацію, як тільки у нас з’явиться така можливість. Було викрадено дуже багато грошей! Неймовірно багато. Ледь не весь монетний запас. Фантастична сума! І, повірте, ви далеко не єдина жертва цього злочину!

Крук розсміявся. Хотілося прикласти револьвер до скроні цього банкіра, аби той повідомив справжню долю його грошей, а потім прикласти того ж револьвера до скроні нового власника його статку, аби той швидко второпав, що привласнення чужих монет є тяжким злочином. Хотілося трощити все навколо та несамовито кричати від власного безсилля. Він залишився без грошей! Абсолютне зеро! Спадок батька та всі власні заробітки розтанули, наче сніг на сонці. Та що там гроші – все його життя здавалося розталим снігом!

Полу було важко опанувати себе. Але він розумів, що всі його волання та погрози не подіяли б у жодному випадку – Крук не мав зв’язків із потрібними людьми. А на хабарі грошей більше не було. Пол міг тільки здогадуватися, де насправді осіли його кошти. Нокс, скоріше за все, лежав роздутим трупом на дні річки і жодного відношення до цього не мав.

Після того, як життя повернулося у мирне русло, таке незвичне без всюдисущих автоматонів, Муніципалітет привласнив три фабрики – за відсутністю власників та їх спадкоємців, а також через важкі злочини колишніх володарів перед містом. Процес помпезно нарекли «поверненням майна до мешканців міста». За гучною назвою ховався банальний перерозподіл власності, про який так мріяла міська влада. Муніципалітет давно хотів прибрати до рук «золоті» фабрики і врешті отримав шанс, яким блискуче скористався. Лише «Залізне Серце» повернули й залишили хазяїну – за його, хазяїна, виключну героїчність та самовідданість місту під час путчу Тріумвірату. Головна причина, авжеж, полягала в забороні продукції фабрики, що перетворювало «Залізне Серце» на нікому не потрібну цеглову коробку велетенських розмірів. Інакше б «Залізне Серце» теж привласнили, а її героїчного хазяїна, щоб не базікав, просто повернули до камери на встановлений судом строк.

Крім того, хтось (Муніципалітет вказував, авжеж, на Тріумвірат, мертві злодії були дуже зручними цапами-відбувайлами) встиг вивезти з «Залізного Серця» купу обладнання та приладів. Авжеж, розслідувати пограбування ніхто не брався. «Ви самі знаєте, пане, які заворушення були тоді на вулицях!» Крук подумував, якщо гарно пошукати, це обладнання, напевно, знайшлося б на трьох інших фабриках, з новим клеймом. Добрі люди щиросердно запропонували Полу викупити залишки станків – все одно вони були непридатні, щоб налагодити виробничий процес. Але Крук принципово відмовився.

Досить швидко банк виплатив обіцяну компенсацію: коли він отримав ті гроші, ледве стримався від істеричного сміху – один відсоток од втраченої суми!