Розділ без назви (2)

- Ім'я мені – легіон, тому що нас багато, – підморгнув Арктур.

Він вже смакує розкриття своєї таємниці, думав Пол. Йому плювати на всі смерті цієї ночі.

Посеред площі акуратно, тіло за тілом, виклали ряди мертвих. Серед них Пол з жахом впізнав Феодосія Пилиповича. Його сиве волосся скуйовдилось в застиглій крові. Крук відвів погляд – він не міг дивитися на мертвого старого.

- Це чия ініціатива? – запитав різко Борімскі, кивнувши на трупи.

- Моя, – відповів Арктур. – Відіслав кількох хлопців до найближчих районів, аби підібрали тіла. Поки що приносимо сюди… Так буде зручніше впізнати, та й мародерська шваль чоботи не позриває. Ну і взагалі не годиться, аби вони просто неба лежали… Не по-людськи.

- Воронів сьогодні забагато, – прогугносив Пол, підвівши очі до дахів будівель. Звідти на нього холодно дивилися десятки пар маленьких уважних очей. Іншого дня йому, певно, стало би моторошно від такої уваги.

- Так, воронів багато… Прилетіли поласувати мертвечиною, – думаючи про своє, піддакнув Влад. Кивнув на застріленого в серце чоловіка з червоною пов’язкою «М» на плечі. – А цих навіщо позабирали?

- Дружинники теж люди, – знизав плечима Резнікофф.

- Ну-ну… Розберемось.

Борімскі скривився знову, дістав сигару, чиркнув сірником, але величезна крапля точним влучанням з небес загасила сірника.

- Чорт. Ну й погодка, – Борімскі кинув сірника в бік мертвого дружинника. – Повернемося до наших справ. Розпорядження наступні: на штурм Муніципалітету ідуть залишки наших армій, а також твоя, Резнікофф. Стерн з Гонтою лишаються тут і прикривають нам тили. Передай через кур’єрів. А ми поки що притиснемо чиновничків… – Влад хижо зиркнув у бік Муніципалітету.

- Ти дійсно вважаєш, що такої рані там хтось буде? – засумнівався Крук, відволікаючись від оповитих смутком думок.

- Ти погано знаєш чиновників, Поле.

- Достатньо, аби розуміти, що вони не повним складом сидять там зараз.

- Неважливо, – зверхньо відмахнувся Борімскі. – Насамперед – будівля. Символ влади. Маємо захопити Муніципалітет, це найважливіше. Все інше – дрібниці. Особливо ті, що зараз по домівках відсиджуються…

Влад пхекнув.

- Всі адреси, всі імена зібрані. До вечора ніхто не залишиться без візиту неочікуваних… чи, хтозна, очікуваних гостів. – Борімскі мугикнув і багатозначно замовк, чиркнувши новим сірником. Наче знущаючись над ним, нова крапля тієї ж миті вологим поцілунком згасила маленький помаранчевий вогник.

Вождь революції вилаявся.

- Дощ починається, – зауважив Резнікофф, кинувши погляд на грозову стелю. – Владе, якщо бажаєш штовхнути полум’яну промову, то зроби це краще зараз, бо під дощем буде погано чути.

- Твоя правда.