Розділ без назви (2)

Але Борімскі недооцінював сили міської влади.

За годину до першої перестрілки Крук підняв на ноги свого десятника – Есхама, пов'язав на голову чорну хустину, що чудово пасувала до його святкового чорного костюму, почепив пояс-патронташ з улюбленим револьвером, який заздалегідь переніс із фабрики додому. Як давно він не одягав його поза межами «Залізного Серця», як приємно бути знову озброєним! Тягар кобури п’янив. Лише зрідка, коли ейфорія спадала, Пол відчував неймовірний страх, але затим солодке забуття знов огортало його, і здавалося, що все довкруг – лише веселе нічне жахіття.

Загін Крука приєднався до чотирьох десятків Борімскі на місці інциденту з дружинниками. Тіло товстого так і валялося неподалік ліхтаря, плаваючи у примарному зеленому світлі. Пол уникав дивитися туди. Наспіх витерта від крові скринька лежала на звичному місці у кишені, і від неї линуло якесь дивне тепло…

Після короткої промови-інструкції повстанці почали просуватися до Муніципалітету. Вулиці спорожніли. Чоловіки весело перегукувалися, поки не вийшли на вуличку, перегороджену двома іржавими тілами кебів.

- Диявол, – встиг сказати Пол.

- Вогонь! – закричали панічно із-за барикади.

І повстанці, й захисники Муніципалітету були поганими вояками, і коли грянув перший залп дружинників, десятки Борімскі змішалися, хтось відповів поодинокими пострілами, хтось спробував сховатися, а хтось поліг вбитим. Від оглушливого залпу посеред вузенької вулички у вухах одразу ж заклало.

- За мною! – заревів Есхам, єдиний з усіх десятників, хто не розгубився. Білки його очей блищали у темряві. І загін бійців Високого Міста разом з Полом відважно рвонув на барикаду.

Важкі свинцеві хмари поглинули місяць, і битву освітлювала лише пара ліхтарів. Крук ніколи не стріляв за таких поганих умов. Поряд просвистіла шалена куля. «Можете спати спокійно, мешканці Старого Міста». Вогняні спалахи розривали нічну імлу, сліпили очі, позаду й десь зовсім поряд нестерпно кричали поранені… Перша барикада, перша кров, перша перемога. Мости спалено!

Ошелешені обличчя, підрахунок вбитих, допомога пораненим. Німе питання в очах: хто з них живим дійде до Муніципалітету?

- Перемога! – кричить Влад і його крик підхоплюють – спочатку непевно, а потім дедалі голосніше, немов заглушаючи цим криком усе, що коїлося в душах.

Не кричить тільки Пол. Я стрілятиму по кінцівках, я змушуватиму їх кинути зброю, але я не бажаю більше вбивати. Не хочу! З мене вистачить! Більше – не вбиватиму.

Ця думка крутилася, знову й знову, по замкненому колу, поки армії повстанців сунули далі. Крук механічно стріляв, перезаряджав зброю, притискався до стін, біг, стрибав, іноді віддавав команди, лаявся й відтаскував поранених, а в голові було одне: я більше не вбиватиму.

Армії Крука й Борімскі шли впевнено. Вперше повстанці затрималися на дві години біля невеличкої площі. Якийсь розумний ворожий командувач розташував дружинників на всіх зручних стрілецьких позиціях, а вулиця, з якої підійшли повстанці, була ідеальна для обстрілу. Іншої дороги не було. Повстанці втратили десятьох, аби захопити цю площу.

Біля шостої години ситуація повторилася біля барикад із залізних ящиків, і ще дев’ятеро людей лишилися там назавжди. Серед них – хоробрий життєрадісний десятник армії Високого Міста Есхам. Скільки ворогів вони вбили, – невідомо, бо мертвих дружинників Пол не рахував.

Як втоптане у землю опале листя вистигали на бруківці численні мертві тіла.

Саме тоді з’явилась інша думка. Крук не знав жодного з тих бійців, які померли в ту ніч за них. Навіть Есхама. Що то був за чоловік? Чим жив? Про що мріяв? Чи мав родину? Та й усі інші – ким вони були, ті чоловіки, яких вони змусили повірити в ідею, за втілення котрої наказали взяти зброю до рук та піти за собою до смерті в зуби? Безіменні люди померли, залишивши свої сім’ї без батьків, братів, синів. Їм пообіцяли краще життя… А насправді все це коїться заради того, аби я повернув свої гроші та фабрику, подумав Крук.

- Ну ти й потвора, – пробурмотів він сам собі.

- Що ти сказав? – перепитав Влад, що ні на крок від нього не відлучався. Борімскі добре знав, як Пол вміє стріляти.

- Кажу, що наші справи йдуть не найкращим чином, – озвучив очевидне Крук.