На вулиці чути радісні вигуки та постріли у повітря. Підійшов Резнікофф? Чи війська Муніципалітету? Втім, це також неважливо.
Скільки людей було вбито цієї ночі? Багато, певно багато. Жертви їхньої війни. Його війни. Полеглі за його помсту і його жагу багатства. Резнікофф не дарма питав, чи осягає Крук усі масштаби гри, яку вони розпочали. Так, він осягав – і все одно самонадіяно вирішив розіграти останній раунд.
Щоб у кімнаті номер безкінечність зрозуміти, що така гра йому не під силу.
Проте завжди є вихід. Корвін довів це свого часу… Зараз все вирішиться, просто й швидко.
- Стріляй, – чітко й голосно мовить Пол, малодушно заплющуючи очі.
От і все. Так просто. Постріл – і кінець.
Проходить секунда. Так просто віддати рішення комусь. І не треба більше думати. Тільки чекати. Друга секунда. Так просто заплющити очі й здатися… Третя. Чому вона зволікає? Цілить прямо в серце, не бажає схибити? Четверта. Чи вагається? Але у неї нема жодної причини вагатися. Вона втратила цієї ночі когось близького через повстання Крука. П’ята. Близького, за котрого вона взяла до рук зброю помсти. Вона має правду, за яку варто воювати та вбивати, в її серці не може бути місця сумнівам.
Галас під вікнами не вщухає. Що ж там сталося?..
Постріл!
Крук розплющує очі. Стріляли за вухом, від чого він ледь не глухне. По білій сукні повільно, а потім все швидше й швидше, розпускається кривава квітка. Дівчина випускає таку безглузду в жіночих руках гвинтівку і падає на підвіконня колишнього снайперського посту. Очі кольору попелу розгублено дивляться у вікно: там під хмари стрімко злітає ворон.
- Стріляй?! – перепитує Борімскі, розмахуючи своїм парабелумом. – Ти що, Крук, блекоти об’ївся? Чи тебе контузило ненароком?
- Що ти тут робиш, Владе? – похмуро перепитує Крук, так, ніби щойно застрелили його.
- Спасаю тобі життя, йолопе. – Борімскі швидко перевіряє пульс дівчини і задоволено шкіриться. – Резнікофф підійшов майже одразу після вашого виходу. Дорога до Муніципалітету чиста!
* * *
Площу оточили повстанці з чорними пов’язками. У брудних руках вони стискали зброю. Стомлені за безсонну ніч убивств обличчя помалу розслабляються від передчуття близької перемоги. Курять цигарки, розмовляють, кидають зневажливі погляди на Муніципалітет. Грізна колись будівля втратила ауру своєї невразливості разом з чудернацьким годинником, що символом зірваної величі валяється розбитим біля сходів. Бризки деталей змішалися з шестірнями й пружинами, червоні камінці розібрали на сувеніри. Влад проголосив розбитий годинник уособленням краху старої влади.
Хтось устиг вивісити на вікна та балкони чорні стяги, що важкими траурними ганчірками висіли на безвітрі. На дахах домів мовчки сиділи десятки поодиноких воронів, їх невеличкі постаті віщували біду. Крилаті спостерігачі зрідка переступали з лапки на лапку та зацікавлено крутили дзьобами. Небеса над ними готувалися розродитися холодним дощем.
- Ян і Ліонесса очепили площу, обидва зараз патрулюють найближчі вулиці. З ворожих елементів ніхто не пройде. Громадянські знають про повстання і виходити з домівок не наважуються. У будівлях навколо площі ми розмістили польові шпиталі, прямо у квартирах, – розказував Арктур. Перед початком бойових дій він встиг переодягнутися у камуфляж. – Пошту захопили о четвертій ранку. Станція теж під нашим контролем. Так що єдина лажа – якщо не рахувати людських втрат та парочки пожеж – сталася з вашим проривом.
- То була єдина помилка мого плану, – скривився Борімскі. – Я мав передбачити, що західні вулиці треба захоплювати більшими силами.
- Я вчасно підійшов, – кивнув Резнікофф. Трійця крокувала площею, бійці навколо мовчки зиркали: поки що не знали, хто саме поміж них проходить. – Ну, щоб там не сталося – ми тут! Вважайте, що влада у нас в кишенях.
- Не кажи «гоп», – похмуро озвався Крук.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Крук» автора Дерев'янко П.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (2)“ на сторінці 37. Приємного читання.