Розділ без назви (2)

- А ми з нового набору, – нагло одповів товстий. Крукові одразу закортіло вибити йому парочку зубів за подібний тон.

- Ця дівчина прямує до мене в гості. Сьогодні субота, тож до початку комендантської години ще п'ятнадцять хвилин. На якій підставі ви її затримали? – різко спитав він.

- Поки не затримали. Лише перевіряємо документи, – озвався другий дружинник, укритий віспинами, схожий на гієну.

- У нас є підстави вважати, що ця дівчина – відьма, – процідив третій, найвищий з них.

- Це нонсенс, – втрутився Резнікофф. – Я…

- Ти теж тут живеш? – перебив його перший дружинник.

- Ні.

- Тоді замовкни, патлатий, – сплюнув товстий. – У цієї дівчини довге чорне волосся та карі очі. У неї в руках біла квітка. А ще вона молода й приваблива. Всім відомо, що відьми виглядають саме так.

- А то, – піддакнув гієна.

- У мене друг пішов в відьмоборці, – кивнув товстий. – Я знаю, про що кажу.

- Ви не можете звинувачувати жінку в чорному чаклунстві лише на підставі її зовнішності. – Крук зблиснув очима. У ньому заклекотів гнів, жорстокий і палкий.

- Крім зовнішності, є ще одна деталь, яка дає нам право звинувачувати її. Поки оцей, – найвищий дружинник тицьнув пальцем у бік Яна, – бігав по вас, ця відьма вчинила спробу втечі. І перетворила мене на тритона! Правду кажу, хлопці?

- Еге ж! – закивали двоє інших. – Чистісіньку правду. Все так і було. На власні очі бачили. На тритона!

- Брехня! – Закричала Стерн. Пол зрозумів, чому вона весь час мовчала: з останніх сил намагалися стримати сльози.

- На тритона? – Крук ледь не розсміявся. – Щось ти не дужий схожий на тритона, тобі не здається?

- А мені вже краще, – глузливо відповів високий дружинник. – Що було, то було. Факти та свідки в наявності. Якщо ви не бачили акту відьмовства, то це не значить, що його не було.

- Його не було! Твої свідки брешуть. І ти брешеш, – тихо й погрозливо сказав Резнікофф.

- Ще раз бовкнеш, що хтось з нас бреше – поламаю тобі всі кістки, виродку, – прошипів гієна. – А зараз зникніть, всі четверо! Відьма піде разом з нами.

У далині дзвони б’ють дванадцяту.

Гієна різко бере Ліонессу під лікоть. Стерн кричить, розпачливо й пронизливо. Роза випадає з її руки й летить долі. Резнікофф з протестуючим вигуком робить крок до Ліонесси, і через секунду його згинає удар дубинки в сонячне сплетіння. Високий замахується для нового удару по спині. Товстий тягнеться за своєю дубинкою. Влад миттєво відступає на крок, а Крук ніби занурюється у транс. Час сповільнено: Пол мовчки дістає з лівої кишені те, з чим ніколи не розлучається, – невеличке, залізне, тверде, і замашно б’є найближчого дружинника в потилицю. Обличчя товстого, ще мить тому нахабне і пихате, перекошує від удару. Дружинник починає повільно осідати, так і не діставши зброю. Майже одночасно з цим у щелепу високого з хрускотом б’є схожий на кувалду кулак Тура. Дружинник губить дубинку і опадає під потужним хуком, як осінній лист.