Розділ без назви (2)

Стерн активно розповсюджувала листівки з гострими віршами, які легко запам’ятовувалися, а потім зі смаком декламувалися у різних куточках міста, коли поряд не було дружинника або відьмоборця. Резнікофф детально розписав, чому й наскільки абсурдні суди над так званими «відьмами», й одного ранку його анонімна стаття загадковим чином вийшла на першій шпальті «Вісника Муніципалітету», перекривши своїми променистими рядками усю стандартну передовицю про чергове покращення життя. Того ж дня в друкарні полетіли голови, але було запізно – газету прочитали майже всі мешканці міста, а хто не прочитав, тому переказали, тож навіть вилучати з продажу скандальний номер не мало сенсу.

Муніципалітет відреагував на ситуацію, що виходила у нього з-під контролю, дуже нервово. Крім суворої заборони «нелегальної поезії» та будь-якої форми її розповсюдження, здоровенних плакатів по всьому місту «Муніципалітет веде в краще майбутнє», чиновники спустили з ланцюгів своїх церберів: дружинники почали вести себе дуже нахабно й зверхньо, могли звинуватити першого перехожого, котрий їм не сподобався, в порушенні якогось із численних наказів-вимог-законів-передписань, побити та вкинути до тюрми.

Коли Пол остаточно одужав, страти відьом не мали тої ефективності, що були до виходу скандальної статті. Свіжі провладні вуличні плакати заплямували фарбою. Люди ремствували. «Армії» були готові повстати щомиті.

І ця мить настала.

* * *

Святкову вечерю Крук замовив у пані Аконіти, бо варіант з частуванням гостів яєчнею та бутербродами власного приготування він одразу ж відкинув як заздалегідь провальний. Старенька радісно взялася за незвичне замовлення, попрохавши за роботу зовсім небагато.

- Ось, тримай, синочку, все свіжесеньке, гаряче! – з доброю посмішкою вона віддала йому величезний кошик.

- Дякую, пані Аконіто, – Пол щиро посміхнувся у відповідь і розрахувався. По грошах вийшло навіть менше, аніж він планував.

- Це в тебе свято якесь буде? – поцікавилась стара.

- Ага, – охоче відповів Крук. – У мене опівночі день народження.

- Та ти що! – стара сплеснула руками, сховалася під прилавок й дістала звідти велику банку чорничного варення. – Ось, синку, подаруночок тобі від старої пані Аконіти, пригощайся на здоровля!

- Дякую, пані, – Крук не втримався й розплився у широкій посмішці, яку ненавидів за її дурнуватий вигляд. – Мені дуже приємно! Ще раз спасибі вам.

Плетений кошик пані Аконіти важив чимало. Пол доніс його додому, двічі міняючи руки. Коли ж уся їжа з кошика перекочувала на святковий стіл, Крук зрозумів, що повністю забув про випивку.

- От бовдур, – констатував Пол та повернувся до лавки.

- Забув щось? – стривожилась пані Аконіта.

- Ага. Забув узяти пива.

Ящик із пляшками був не такий важкий, але дорога під гірку виснажувала. Зазвичай Пол під час ходи глядів прямо перед собою, але зараз він зосереджено дивився під ноги: вранці пройшов дощ, тому послизнутися на мокрій бруківці було раз плюнути. Також Крука журили спогади про гігантську гору брудного посуду в кухонному вмивальнику, яку він увесь тиждень збирався, але так і не спромігся вимити. Ех…

Зітхнувши, Пол відірвав погляд від бруківки і закляк: посеред вулиці у кількох метрах перед ним на низькому табуреті сидів художник. Крук був певен, що десять секунд тому там нікого не було.

Він одразу ж впізнав кульгавий мольберт.

- Знову ти, – мовив Пол.