Розділ без назви (2)

Той мовчки заклав за вухо непокірну прядку засаленого волосся. На вказівному пальці руки з гострим пензлем чорніло знайоме татуювання: «ARCANUM».

Крук наблизився, зиркнув на полотно. Він бачив його давно і лише декілька секунд, але полотно ніби закарбувалося в пам'яті. Малюнок змінився: на дорозі з’явилася постать людини. Зображений зі спини чоловік у довгому чорному плащі стискав у лівиці револьвер, з дула курилася ледь зрима цівочка диму. Волосся й плащ чоловіка роздував невидимий сильний вітер. Над дорогою ліворуч висів знайомий великий місяць, а от праворуч з’явився новий персонаж – ворон у польоті, наче змальований з потаємної скриньки Пола.

- Хто тут зображений? Ти намалював мене? – запитав Крук. Він не розумів, що відбувається, а тому сердився.

Художник не відповів. Швидкими впевненими рухами він додав на плащ тіней.

- Відповідай! – крикнув Пол.

Художник кинув на нього погляд страшних порожніх очей, і продовжив мовчки малювати. Пол набрав повні легені, аби обурено озвучити всі свої думки з приводу незнайомців, які беруться невідомо звідки, творять щось незрозуміле для простих смертних, а потім зникають бозна-куди, але в цю мить позаду гукнули:

- Крук! Зачекай!

Пол озирнувся: за ним підіймався Арктур з таким же ящиком пива в руках. За мить Крук обернувся до художника, але там нікого не було.

- От диявол! Знову втік, – Пол відчував, що так воно й станеться, але все одно був геть збитий з пантелику.

- Хто втік? – перепитав Арктур. – О, ти теж цього пива взяв!

- Ага, – нетерпляче кивнув Пол. – Слухай, ти тут не бачив людину…

- Де? – Резнікофф театрально покрутив головою. Сьогодні він був на диво у гарному настрої. – Про кого ти кажеш?

- Біля мене, ось тільки-но, – Пол підборіддям вказав на місце, де кілька секунд тому сидів загадковий художник.

- Нікого я не бачив. Ти сам стояв. Я подумав, що вирішив передихнути.

Крук нерозбірливо промугикав щось у відповідь, підхопив свого ящика, і вони рушили до маєтку разом.

- То про кого ти питав? – не відставав Арктур. – Когось побачив серед цієї кам’яної пустелі?

- Ну, не тобі одному ввижаються усілякі людські створіння, – вирішив не брехати Пол. – Але це між нами. Згода?

- Про що мова! Авжеж! – обурився Резнікофф. – До речі, коли ти вже про це заговорив, то я сьогодні вночі також бачив людське створіння.

- О! – Крук смикнув ногою, намагаючись відклеїти від підошви вологий кленовий лист кольору червоного золота. – Тоді зрозуміло, чого ти в такому гарному настрої.

- Не тільки через це. – Резнікофф багатозначно помовчав. – У тебе ж день народження!