Розділ без назви (2)

* * *

Він зібрався відсвяткувати день народження у «Золотому Трилиснику». Пол давно вже плекав цю думку, тому заздалегідь заощадив грошей, попередив друзів, зарезервував улюблений столик, вибрав святкове меню… Але сталося непередбачуване, те, що одразу перекреслило всі плани – «Трилисник» раптово закрився.

Точніше, його закрили. Після неочікуваного візиту ревізорів Муніципалітету в закладі було виявлено п’ятнадцять порушень щодо техніки пожежної безпеки, це автоматично вело до лише одного вироку – закриття. Власник «Золотого Трилисника», повненький кучерявий Веніамін Харетсон, спробував вирішити справу перевіреним методом, який ніколи не підводив і був головним аргументом у діалогах з владою. Проте хабар не прийняли! Не прийняли його і вдруге, а на третій раз, не дивлячись навіть на запропоновану паном Харетсоном суму, по-дружньому рекомендували більше такого не робити, бо окрім втраченого закладу, він ще й сяде за грати за спробу підкупу державних службовців.

-  За спробу підкупу державних службовців! – обурено тряс схожим на сардельку вказівним пальцем Харетсон. – От дволикі падлюки! Щомісяця брали, як миленькі, жерли радісно й просили ще, а зараз… Спроба підкупу! Вони всі там показилися! Знаєте, що я вам скажу?

Влад і Пол мовчали. Вони зустрілися з Веніаміном на пустирищі біля Стіни, неподалік від Західної Брами. На обличчях змовників були заборонені маски-баути. Своє обличчя пан Харетсон не ховав. Свідками розмови стали тільки двоє шафоподібних із квадратними щелепами охоронців пана Харетсона.

-  Спочатку вони закрили мій клуб – теж через якусь сміхотворну причину! І всі ті малолітні вертихвістки в міні-спідницях, що мало не жили у мене, всі ті хвойди, як по команді, кинулись у «Тіару» та інші подібні заклади! Тоді я промовчав. Потім вони закрили сцену – теж на якійсь безглуздій підставі! І ще третина клієнтів пішла від мене під крило потрібних Муніципалітету закладів. Розумієте масштаби?! – від збудження кров прилила до блискучих щічок пана Харетсона. – Але я змирився і з цим. А що мені залишалося робити? Протистояти? Я промовчав.

Влад покивав.

-  Промовчав і поставив все на мою ресторацію, мою улюблену пелюстку! Я тихо працював і нікому не заважав. Регулярно платив кому потрібно! Але їм цього мало, чорт забирай. Мало! Ненажерливі свині! – забризкав слиною пан Харетсон. – Що за свавілля? П’ятнадцять порушень! Не п'ять, не десять – п’ятнадцять! Уявляєте? Раніше їх не було, а зараз вони звідкілясь раптово з’явились?! Так виходить?

-  Ми розуміємо, пане Харетсон, – спокійно відповів Пол.

-  Це чудово! – пан Харетсон збуджено замахав пальцем-сарделькою. – Чудово, що ви мене розумієте! Знаєте, що я вам скажу?

Вони не знали.

-  Я готовий присягнутися – ось, на серці власному – що через місяць мій «Трилисник» запрацює знову, як в старі добрі часи. З усіма відкритими пелюстками! Але тільки одне в ньому буде нове – його хазяїн! Його новий хазяїн, у котрого всі норми дивовижним чином завжди виконуватимуться!

-  Бачу, що Муніципалітет не зацікавлений у роботі з вами, – у співчутливому голосі Борімскі звучала неприхована фальш. – Тому я роблю висновок, що ви не зацікавлені в роботі Муніципалітету.

-  Саме так! – Гаряче відповів пан Харетсон. – Я знаю про ваш рух, панове! І відтепер всім серцем підтримую вас.

А раніше ти про нас навіть не згадував.

-  Я дам стільки грошей, скільки потрібно. Мені плювати, під якими лозунгами ви скинете цих сучих синів. Мені взагалі плювати, що ви там робитиме – лише поверніть мені мій бізнес. Це зрозуміло?

-  Цілком, – кивнув Влад.

-  Мені потрібний результат! Я хочу повернути свій заклад. Я хочу повернути свої гроші!

-  Не ви один, пане Харетсон, – вставив Крук.

-  Ми зв’яжемося з вами найближчим часом. Отримаєте інструкції щодо передачі коштів. – Додав Борімскі.