Розділ без назви (2)

-  Все банально. Я збіднілий аристократ, який не бажає знаходити душевного спокою в прибиранні листя, – коротко й чесно відповів Пол.

-  Зрозуміло, – із серйозним обличчям кивнула дівчина.

На цьому їхня розмова згасла. Невдовзі згасло й полум'я.

Крук акуратно розгріб попіл і затоптав залишки, що жевріли. Нічний вітер закінчив його роботу. Вони сховали граблі й спустилися до цеху.

-  Ну от, прошу, – Пол по-світськи змахнув рукою в бік старого рудого тапчана, який свого часу належав Модусу.

Ліонесса підійшла до ліжка, провела по ньому рукою та схвально кивнула – мовляв, не все так погано. Пол роздумував, чи зайнятися йому зараз новою гвинтівкою, чи відкласти справу до ранку, коли Ліонесса без попередження скинула з себе плаття, під котрим її приховувала лише біла мереживна білизна, й промовила зі спокусливою посмішкою:

-  І не думай приставати.

Її прекрасні великі очі сміялися.

-  Зовсім без шансів? – кисло запитав Крук, вбираючи жадібним поглядом її тіло. Гаряча хвиля бажання захлеснула його, відлунила у кожній клітинці тіла, у роті враз пересохло. Він вже й забув, коли останнього разу був із жінкою.

-  Зовсім! – Ліонесса засміялася та із звабливою гнучкістю пірнула під ковдру.

-  Сублімуватиму на гвинтівках, – констатував Пол і зі скорботним зітханням став до станку. – Це буде довга ніч…

Ніч була справді довга.

На світанку Пол закінчив роботу і обережно підійшов до ліжка. Ліонесса розкинулася по ньому, заплутавшись у ковдрі та довгому чорному волоссі, наче в павутинні; уві сні вона всміхалася, а її довгі вії іноді ледь тремтіли. Вона була маленькою й тендітною.

Генерал повстанської армії Міста Майстрів. Певно, світ з’їхав з глузду.

Крук помилувався нею, як чудовим недосяжним витвором геніального скульптора, потім якомога тихіше, не роздягаючись, притулився на краєчку тапчана.

-  Сафо, це ти? – крізь сон прошепотіла Ліонесса. Від неї ледь чутно пахло тендітними квітковими парфумами.

-  Спи, ще рано, – тихо відповів Пол.

Дівчина слухняно замовкла. Крук із дивним щемким відчуттям на серці заплющив зморені почервонілі очі й одразу ж провалився в сон.

Він прокинувся опівдні від холодного вітерця, що залетів до цеху через незачинені двері.

* * *