Розділ без назви (2)

-  Так?

-  Навіщо тобі цей заколот? Чому ти встрягла в нього? – на секунду Пол подумав, що дарма дозволив питанню зірватися з вуст.

-  Я чомусь так і знала, що ти це запитаєш… – Ліонесса не відривала погляду од полум'я. Крук зрадів цій відповіді. – А заради чого ми живемо, Пол Крук?

-  Ти відповідаєш мені питанням на питання. Причому не абияким, а загадкою всесвіту, всього людства й кожної людини окремо!

-  Я не так запитала, – посміхнулася Стерн. – Переформулюю. Скажімо так: ти знаєш, навіщо існують мої однолітки?

-  Ніколи не цікавився.

-  І вони теж. Їх буття минає в калейдоскопі вечорів у нічних клубах, де під одноманітну музику вони вбивають себе алкоголем і наркотиками. Всі на вечірку, золота молодь! Розкидайся батьківськими грошима, ярмарок марнославства! Переспи з першим стрічним, послухай останні плітки, накачайся в мотлох, щоб наступного вечора перегорнути нову порожню сторінку! Живи на повну, золота молодь! Це ж так класно і модно! – Стерн швидко закипіла, але одразу ж опанувала себе. – Бездушні муляжі… Я всю ніч проведу тут, а мої батьки навіть не турбуватимуться. Вони думають, що десь під оглушливі баси я марнуватиму своє життя, і це для них цілком нормально. Прийнятна поведінка! Знаєш, що для них ненормально?

-  Не знаю.

-  Те, що я хочу бути інакшою! Те, що я не бажаю так жити. Це не подобається мені. І це неприйняття відразу робить мене білою вороною… – Її голос був ледь чутний у нічному повітрі, сповненому тріску й шипіння багаття. – Віриш, Поле, іноді мені від цього так погано, що хочеться поїхати звідси геть. Але я не хочу нікуди їхати. Це моє місто! Батько ніколи не дасть мені грошей на власну справу. Ніколи не дозволить мені працювати, як ти, на заводі, аби заробити грошей на цю ж таки власну справу. Все, що я маю зробити, це вийти заміж за якогось блазня з цього болота, терпіти його, вдавати щастя і вести так зване великосвітське життя. А я не хочу! Не хочу! Я бажаю змінити своє життя – а разом з ним і все місто!

-  Зрозуміло.

Від листя валив густий молочно-білий дим. Його запах подобався Круку. Вдихаючи гострий пряний аромат осені, він спитав:

-  Але чи варто це революції?

-  Так! – Ліонесса коливалася ані секунди.

-  Хм. Але все-таки, яка ж головна причина? – Пол відчував, що він підійшов дуже близько до правди – до справжньої першопричини, каталізатора, що змусив Стерн піти проти обридлого їй життя навколо.

-  А головна причина, що я зможу відкрито бути разом з… – Стерн лякливо обірвалася на півслові, але і цього було достатньо, аби Пол усе зрозумів.

Потріскувало, догоряючи, останнє листя. Крук поправив граблями багаття.

-  Що ж, – промовив він, – кохання, яке не може бути прийнято суспільством, мабуть, дійсно варте революції.

-  Я завжди думала, що ти стільки мовчиш, аби лише скидатися за розумного. – Ліонесса змірила його оцінюючим поглядом, ніби побачила вперше. – Але ти справді розумний, Пол Крук.

-  Ти мені лестиш, – відмахнувся Пол. – Я ще той бовдур.

-  Пф-ф-ф! – Ліонесса радісно розсміялася. Певно, вона злилася на себе, що бовкнула зайвого та готувалася до розпитувань, але Крук лише мовчки прийняв її правду і цією легкістю розрядив усю напругу моменту. – Краще скажи, навіщо робиш це ти! Навіщо тобі цей заколот?