Розділ без назви (2)

-  Скажімо так: непогано, – спокійно відповів Арктур. – Врешті, я соціолог. Хоч і колишній.

Стерн набрала повітря для гнівної тиради, завмерла на мить, не знайшлася з відповіддю, несамовито змахнула руками, вклавши у цей жест усю своє обурення, і блискавкою вилетіла з кімнати. Арктур знизав плечима.

-  Феєрично. – Борімскі, який мовчки спостерігав сцену, запалив нову сигару. – Гадаю, на цій яскравій ноті ми сьогодні закінчимо. До зустрічі на новому тижні. Пам’ятайте, що попри все, перемога близько!

Пол розпрощався з Яном і Арктуром, потис руку Владу, і всі троє пішли з фабрики через потаємний хід. Крук почовгав до підсобного приміщення біля могильних каменів, серед різноманітних інструментів знайшов граблі, перекинув їх через плече і пішов до головних воріт. Там він і знайшов Ліонессу, що швидкими нервовими затяжками палила тонку довгу цигарку в золотому мундштукові.

Вони ніколи не спілкувалися поза радою заколотників, тож Крук почав мовчки згрібати опале листя. Видовище «Залізного Серця» у бур’янах під осінньою зів’ялою ковдрою краяло йому серце, тому час від часу Пол як міг прибирав подвір’я фабрики. Виходило у нього не дуже вправно, але якось виходило, тому Крук був задоволений собою. Автоматон-прибиральник впорався б із цією роботою значно швидше та якісніше, але автоматони лишалися у минулому… Поки що.

Крук почав оформлювати першу купку, коли в неї прилетів погашений недопалок.

-  Звідки тут стільки листя? – з претензією запитала Стерн. – Навкруги – жодного дерева.

-  Не знаю, – Пол флегматично хитнув головою. – Може, їх на дах вітром намело. А може, у трубах молоді дерева проросли.

-  Сумнівно, – Ліонесса скривила губи та кивнула на граблі. – Ти навіщо це робиш?

-  Що саме? – перепитав Крук, відразу ж згадавши нічну розмову з Резнікоффим.

-  Ну, прибираєш подвір’я. Воно ж нікому не потрібне, чи не так?

-  А, ти про це. – Пол провів кінчиками пальців по шраму на вилиці. – Прибираю, аби баобаби не проросли.

-  Не зрозуміла? Про які баобаби мова?

-  Не звертай уваги, – Крук махнув рукою. – Я займаюся прибиранням, бо ця справа приносить мені духовний спокій.

То була часткова правда. Разом з листям він прибирав власні думки, викидав тривоги, що гризли його. Це було чимось схоже на колишню стрільбу… А ще Пол не хотів розповідати малознайомій пихатій дівчинці про те, як йому боляче бачити фамільну фабрику у нинішньому запустінні.

-  Не думала, що збіднілий аристократ знаходитиме душевній спокій у прибиранні опалого листя!

Крука ці слова різонули по живому. Він не відповів нічого, лише кинув на Ліонессу погляд, від якого дівчина одразу відвела очі.

Минула хвилина незручної мовчанки.

-  Вибач, – сказала тихо Стерн. В її мелодичному голосі чулося щире каяття. – Я… я не хотіла тебе ображати.

-  Угу, – Крук не підняв голови, бо йому саме трапився неслухняний клубок листя.