Розділ без назви (2)

-  Це все через нашу суперечку з Арктуром. Розумієш, усі події останніх днів… Безвинні жінки… Відьмоборці та страти… Просто повірити досі не можу! Вони дестабілізували мене. Вивели, як річку, з берегів. Розумієш? Я не бажала тебе образити. Чесно!

-  Угу.

-  Можна тобі якось допомогти? – Ліонесса спробувала зазирнути в його обличчя. – Я хочу вибачитися.

-  Хіба тобі вже не час додому? Скоро десята, – Пол вказав рукою на місяць.

-  А я би залишилася на ніч… Якщо ти не проти, – відповіла дівчина.

Крук байдуже знизав плечима.

-  Хочеш – залишайся. Але тапчан унизу маленький, вдвох тіснувато.

-  Нічого страшного! – Ліонесса весело посміхнулася. – Ой! Ти тільки не подумай, що я намагаюся тебе звабити. Я не така! І взагалі я не по хлопцях, – ще й багатозначно підморгнула.

-  Підсобка з інструментами он там, біля могил. – Полу вдалося зберегти кам’яний вираз обличчя у відповідь на неочікувану заяву. – Ліхтарик стоїть на поличці ліворуч від дверей.

-  Зрозуміло, я швидко! – Ліонесса радісно побігла до підсобки.

Скільки їй років? Сімнадцять? Та хоч навіть всі двадцять – вона ж звичайна дівчинка, думав Крук. Грається у заколотників, палить цигарки, залишається на ніч у пустому захаращеному місці наодинці з майже незнайомим чоловіком, вмить спалахує гнівом, а потім щиро просить вибачення, розказуючи на додаток про свої непересічні сексуальні нахили. Як Борімскі взагалі додумався поставити її на чолі окремого району? Та й узагалі залучити до руху опору?!

-  Я ж казала, що буду швидко! – Стерн радісно посміхалася, від бігу у неї збило подих. Старі граблі в тендітних білих руках дівчини на фоні її коштовного модного одягу виглядали дивно і дико.

-  Згрібай листя з отого кутка до цієї купи. Впораєшся?

-  Так! – Пихата криклива дівчина щезла, замість неї перед Круком стояла інша, безжурна, променисто-світла Ліонесса.

-  Ти хоч взагалі це колись робила? – скептично запитав Крук.

-  Ні, – Стерн трохи зніяковіла. – Але я бачила, як ти це робиш.

-  Ну гаразд, – посміхнувся нарешті Пол. – Я теж недавно й гадки не мав, як це робиться.

Вони працювали мовчки. Ліонесса швидко скинула свою дорогу шкіряну курточку й завзято прибирала в одному лише платті. Її туфлі, які коштували чи не піврічну зарплатню Крука, прикрасили щедрі брудні розводи, але дівчина зовсім не переймалася цим. За півгодини подвір’я було чисте від опалого листя, а біля головних воріт розгорялося високе димне багаття.

Крук дивився, як на усміхненому обличчі дівчини танцюють оранжеві відблиски полум'я, і запитав:

-  Ліонессо?