Розділ без назви (2)

-  У мене маєток у Високому Місті! – заволав Пол, розлючений як біс цими перемовинами.

-  А, ну добре, – одразу заспокоївся дружинник та розвальцем зник у парку.

Крук похитав головою. Театр абсурду!

Автоматони-охоронці йому подобалися значно більше. Пол подумав, що після приходу заколотників до влади, він скасує заборону на механізми та відродить «Залізне Серце». Місто знову стане під захист залізних солдатів, які не вимагають зарплатні та хабарів, сумлінно працюють цілодобово, не вживають алкоголь. І що найголовніше – мовчать. От і вирішення проблеми дружинників! А ще він відродить кеби й прибиральників. Усі схеми-креслення він зберіг у сейфі за книжками. З автоматонами місто стане значно краще, а крім того…

Він поверне собі своє. Він розрахується по всіх рахунках.

Ця думка була неймовірно солодкою. Плекаючи її, Крук піднявся на третій прогін Сходів, заплющив очі й глибоко вдихнув. В душі у нього нарешті запанував спокій.

Пол знав, чого бажає і куди прямує.

* * *

Діяльність змовників не минала непомітною.

Чим прудкіше дружинники зривали листівки, чим скоріше замальовували графіті, тим швидше містом поширювалися чутки про рух опору. Пол чув тихі розмови у фабричній їдальні, у «Золотому Трилиснику» й просто на вулиці, коли поряд не було дружинників – і ті розмови незмінно малювали на його вустах задоволену посмішку. Їх «армії» впевнено росли, збільшувалася кількість зброї, яку надійно переховували до рішучого часу, і все це неймовірно тішило Крука. Більше нього був задоволений тільки Влад, який на честь цих маленьких перемог навіть перейшов на якісніші сигари.

Міська влада деякий час мовчала. Вичікувала. А потім перейшла у контрнаступ.

Муніципалітет зробив важливу заяву: в усіх нинішніх бідах та злиднях міста звинувачувалися ніхто інші, як відьми. Саме відьми, доньки темряви та прислужниці зла, писав «Вісник Муніципалітету», чорним чаклунством заважали мешканцям жити сито й щасливо, північними кривавими ритуалами саботували втілення усіх найкращих законопроектів чиновників-благодійників та щогодини насилали прокльонів на першого-ліпшого перехожого. Ця заява була цілком серйозна – через день після публікації Муніципалітет створив Надзвичайно Важливий Відділ Боротьби з Відьмами. Останні сумніви розвіялися, коли на вулицях міста з’явилися кремезні чоловіки у важких шкіряних плащах, із замотаними шарфами обличчями під широкополими гостроверхими капелюхами. Вони йменували себе відьмоборцями. Відьмоборці носили з собою зброю, заряджену посрібленими кулями, осикові кілки та оббиті воронованим залізом кийки. Кожному, хто доносив на потенційну відьму, обіцяли щедру винагороду.

Перший день після надзвичайної новини усюди було тихо, лише переповзали домівками пересуди та пошепки, а от наступного дня, коли чутка про нагороду рознеслася найвіддаленішими куточками у межах Стіни…

Опівночі усюди, крім Високого Міста, вимкнули світло, у десятках осель вибили двері й мовчазні відьмоборці хапали переляканих жінок у нічних сорочках незалежно од віку, обмотували їм руки тонким дротом та натягали на голови чорні мішки, аби запобігти чаклунству. Після цього на шию відьмі накидали петлю та виводили на вулицю, де конвоювали до тюрми. Всім, хто заважав полонити відьму, – батькам, чоловікам, братам – відьмоборці швидко і вправно відбивали нутрощі своїми невеличкими важкими кийками.

Все проходило швидко, немилосердно, професійно. Відьмам не дозволялося навіть одягнути щось тепле на нічні сорочки. І всю ніч до світанку, у різних кутках міста, жінки з чорними мішками на головах, ридаючи, йшли босими ногами по осінній бруківці. На них із жахом дивилися з вікон мовчазні свідки: здавалося, що відьмоборці вели містом безголових білих привидів.

На перший тиждень після створення Відділу трьох відьом урочисто стратили через повішення під Баштою Шибеників, після чого наступного дня на фабриках виплатили геть усі зарплатну заборгованість.

Ніхто із заколотників такого розвитку подій навіть очікувати не міг.

-  Хто купиться на цю середньовічну маячню! – ледь не кричала Стерн на зібранні голів після цієї страшної події. – Хто цьому повірить?

-  О! «Чим нахабніше брехня, тим більше народ у неї вірить». Ти погано знаєш людей, Ліонесса, – сумно посміхнувся Резнікофф, який вирішив з’явитися, чим викликав превеликий загальний подив.

-  А ти добре?! – скинулася дівчина.