Розділ «ЧАСТИНА III»

— Минуле? Не знаю. Можливо, це просто я. Я закінчив коледж, університет, працював, у мене була дівчина, були плани, улюблена кав’ярня, улюблений стілець. Все життя, до останнього моменту — це був я. Що я без цього?

— Я розумію, Габре, але... — Вона стиснула його долоню.

— А що тепер? — Здавалося, він не помічав її. — Все розвалилося.

— Ви бачите. Це ж головне, ні? І ви повернетеся в свій ме-гаполіс, ось же він, поруч. — Вона показала кудись за спину, але Габр не обернувся, немов не хотів переконуватися в реальності того, на що вона показувала. — Ви будете туди літати щодня і будете там проводити більшу частину дня. Ну ж бо!

— Так, я повернуся туди... Ким? Я повернуся з небес вищою істотою. Я вступлю в нього і...

— Що?

— Це ж не буду я. — Він розмахнувся і вільною рукою кинув камінь дуже далеко.

— Це будете новий ви. Новий.

— Новий я?

— Так, новий. Не сумуйте за минулим. Не треба за нього чіплятися, Габре.

— А за що ж?

— За сьогодення. За майбутнє... Дивіться на чайок!

Зграя білих птахів, голосно кричачи, пронеслася над головою, сіла на мокрий пісок, майже у хвилю.

— Ви повинні жити з нами, нашим життям. Ви такий, як і ми: бачите цих птахів, ці хвилі. Струсніть головою. Ви не були сліпим, Габре. Все приснилося. Ну? Адже все наснилося?

— Не знаю, — він обережно вивільнив руку з її долонь, повільно випростав занімілі коліна. — Я боюся.

— Чого?

— Всього. І минулого, і майбутнього...

— Ви просто ще не отямилися, Габре, — вона підвелася і несподівано притулилася до його грудей. — Габре...

— А ваш хлопець? — запитав Габр.

— Він... Я не люблю його.