Розділ «ЧАСТИНА III»

Білл Кегельман, член Вищої Державної Наради, доктор софософії, Президент Академії загальних дисциплін

«ВІСТІ ВИЩОЇ ДЕРЖАВНОЇ НАРАДИ»

Я продовжую його любити.

Сліпа наречена зловмисника дала інтерв’ю нашому кореспондентові.

Невисока сутула істота насторожено «дивиться» в підлогу, напружена і змучена. Такою постала переді мною студентка 126-го прим-університету, за словами однієї її знайомої, «без п’яти хвилин дружина» Габра Силка, зловмисника, що мав намір днями зупинити життя в мегаполісі (див. минулий номер «ВзМ»), 3 великими труднощами, підтиском батьків вона погодилася дати коротке інтерв’ю нашій газеті. Ми виконуємо її вимогу не називати прізвища, тому надалі вона буде для нас просто Ліоз.

Насамперед я запитав Ліоз, чи давно вона знайома з Гавром і що вона думає про цю людину. За словами Ліоз, її хлопець був непоганим другом, але останнім часом демонстрував ознаки дивної хвороби. Дівчина відмовилася повідомити деталі. Вона переконана, що її опитують у зв’язку з пошуками хлопця, але вважає, що його шукають, щоби продовжити лікувати. Інформація про подію в Головному Залі ЦЕУ, як відомо, була заблокована Черговим Вищої Державної Наради і не потрапила у світ сліпих. Ми вирішили не переконувати дівчину та її батьків, які виявили бажання бути присутніми при розмові, що вони помиляються.

За словами батьків Ліоз, хлопець їхньої дочки, — жахлива людина, що принесла горе в сім’ю. Сама дівчина, однак, не підтвердила цих слів. Батьки вважають, що, поки Габр Силк не спійманий і не запроторений до психософного відділення, їхнє життя і життя доньки в небезпеці. Вони розповіли моторошну історію про те, як божевільний, що втік із диспансеру, підстеріг їхню дочку в районі складських приміщень недалеко від університету, де навчається Ліоз. За їхніми словами, дочка була побита і повернулася додому закривавлена. У неї тряслися руки і ноги.

Сама Ліоз лише частково підтвердила сказане. Вона боїться свого хлопця, але «не звинувачує його ні в чому». Вона вважає, що він не в собі, і «шкодує його». На питання, чи дійсно він побив її, вона промовчала. Натомість батьки вважають, що він мстився їхній дочці за те, що та, думаючи про його порятунок, викликала бригаду «екстреної допомоги».

У цій туманній історії багато чого залишається незрозумілим. Наприклад, те, яким чином ця історія може бути пов’язана з подією, яка щойно відбулася? Не схоже, що терористи набиралися з числа божевільних. Або, може, тут простий збіг і негаразди в особистому житті зловмисника не мають стосунку до його злочинної діяльності?

Цікаво, проте, інше: підчас інтерв’ювання з бідною дівчиною стався нервовий напад, упродовж якого вона кричала протилежне тому, що говорила перед цим. Скажімо, досить стримана характеристика Габра Силка як «непоганого друга» трансформувалася в її вустах у слова, які говорять про сильні почуття. Вона кричала, що її хлопець прекрасна людина, що вона ненавидить всіх і насамперед себе і хоче, щоб їй дали спокій. Після цього вона впала зі стільця і почала битися в судомах.

Все це, погодьтеся, досить дивно. Батьки з неприхованим жахом дивилися на те, як дочка, по суті, проклинала їх у пароксизмі ненависті. «Я люблю його», «Я продовжую його любити», — ці фрази вона вимовила не раз упродовж інтерв’ю. Отже, нервово хвора дівчина продовжує любити свого хлопця, вважаючи його хворим, у той час як сам він, будучи членом терористичної банди, вже встиг замахнутися на її життя і життя всього мегаполіса. Приголомшлива історія. Чекайте наших репортажів у наступному номері.

Джек Буковський «Вісті з мегаполіса»

Агент Окса Нюрпа в Тихому Куточку.

Вчора близько полудня зрячий агент Окса Нюрпа Габр Силк був доставлений у Тихий Куточок і тимчасово поселений у будинку шановного Секретаря Вищої Державної Наради Б.-М. Річардсона. Як повідомили нам у відділі інформації для зрячих Вищої Державної Наради, перебування Габра Силка в Тихому Куточку обумовлено існуванням різних думок щодо подальшої долі зловмисника. Шановний пан Секретар погодився вдвох словах описати мотиви, які спонукали владу поставитися до вчинку агента явно поблажливо.

— Я знаю, — сказав, зокрема, Б.-М. Річардсон, — деякі наші видання роздмухують цю подію, забарвлюючи її і героя в зловісні чорні тони. Однак хотів би попередити, що ми не можемо судити людину тільки за вчинками, до того ж досить наївними і які не становлять тієї небезпеки, про яку трублять деякі газети. Зупинити мегаполіс — не така проста штука. Але річ навіть не в цьому. Людина, про яку всі говорять, не має нічого спільного з тим озвірілим і цілеспрямованим типом бандита, намальованим журналістами, що не володіють інформацією. Кілька днів спілкування з ним переконали мене, що ми маємо справу з досить щирим і приємним молодим чоловіком, що діяв під пресом надзвичайних обставин. Правда, ми ще продовжуємо з’ясовувати деталі, зокрема яким чином були встановлені відносини між прозрілим сліпим і відомою терористичною групою. Але вже зараз ясно, що за своїм світоглядом хлопець далекий від будь-яких терористичних комплексів. Швидше за все, його шантажували. Тепер відповімо на ваше запитання, що ми збираємося з ним робити. Я входжу до експертної комісії, яка розслідує цей випадок. Незважаючи на певний різнобій думок, члени її дедалі більше схиляються до рішення не застосовувати до молодої людини кримінальних характеристик.

Далі пану секретарю було поставлене питання: невже така дія, як спроба зупинити мегаполіс, нехай і безуспішна і не до кінця усвідомлена, може не розглядатися як тяжкий кримінальний злочин?

— Ви змішуєте правосвідомість сліпих із нашою правосвідомістю, — зауважив пан Б.-М. Річардсон. — Згідно з Законодавством Державного Об’єднання, дії Габра Силка потрапляють під статтю Д-316-1К. І якби ця людина потрапила до рук мегаполісного правосуддя, їй загрожувало б тяжке покарання. У цьому ви абсолютно праві. Однак, як вам повинно бути відомо, Законодавство існує для упорядкування життя мегаполіса і, маючи абсолютний характер для сліпих, у наших очах воно — лише засіб підтримки життєдіяльності системи. Для зрячих, що живуть, по суті, в іншому матеріальному й етичному середовищі, закони мегаполіса не існують. Ми чинимо так, як вважаємо за потрібне. Це на перший погляд може здатися несправедливим і зарозумілим. Але насправді інакше і бути не може. Адже над нами немає влади; фігурально висловлюючись, «ми самі пишемо закони». І пишемо їх не для себе. Сліпі можуть вважати людину злочинцем, вдивляючись у літерки такої-то статті. Ми ж виходимо зі свого бачення і розуміння. І тільки. Як сліпий може побачити у злочинцеві зрячого, якщо самого поняття «зору» у сліпого не існує? І як він може зрозуміти наше, зрячих, ставлення до зрячого? І наші наміри запросити молоду зрячу людину в нашу сім’ю? Ви знаєте, як не вистачає нам чоловіків для виконання владних функцій. Той же, кого газети, не вникаючи в суть справи, називають «терористом», «зловмисником», проявляє неабиякі розумові здібності. Щоб ваші читачі краще зрозуміли його, відкрию невелику таємницю: ця людина не знала про існування у мегаполісі зрячих, як не відають про них усі інші мільйони жителів. Чому про це не говорять газети? Тобто одне це вже виключає будь-яку ворожість із його боку до нас, зрячих. І крім того, як я вже говорив, діяв він під сильним пресом, аж ніяк не будучи переконаним у необхідності того, що мусив робити, і навіть внутрішньо опираючись. Ви знаєте, що у нас немає ні судів, ні тюрем для зрячих, ми всі живемо більш-менш дружною тісною сім’єю. Нам не потрібно боротися, відштовхуючи одне одного, за владу, їжу, блага і так далі. Все це кожен із нас отримує в надлишку. І, я вважаю, було б нерозумно створювати для зрячого, який потрапив до наших рук, щось подібне на в’язницю. І тим більше безглуздо віддати його до рук сліпих, щоб ті судили його і посадили за ґрати. Нам, як кажуть, від цього ні холодно ні жарко. Та й сліпим це ні до чого.

Подякувавши шановному Секретареві, ми спробували поговорити з його жильцем. Проте все, що нам вдалося, — це побачити агента Окса Нюрпа здалеку — він гуляв уздовж пляжу з дочкою шановного Б.-М. Річардсона і блаженно поглядав на морські хвилі. Чим не усмішка долі для лише вчора переслідуваного, який ішов на загибель, агента терористичної групи? Чи не побачимо ми і справді цю людину одного прекрасного дня на посаді якогось відповідального працівника держапарату?

Боб Шфарцкопф «Життя Тихого Куточка»

ЗАПИСКА ОКСА НЮРПА ГАБРОВІ СИЛКУ