Розділ «ЧАСТИНА III»

Наказую вам продовжити операцію. Вручителю цього наказу рапортуйте про готовність до повторної спроби. Світ, побудований на брехні, повинен зникнути!

Нічого не бійся, хлопче, в тебе є очі, ти єдиний зрячий у мегаполісі. Ти переможеш їх. Блок № 2 заховай у надійне місце до початку акції.

Твій Генерал

НАТАЛІ (І)

— Мені здається, я знала вас усе життя. Дивне почуття, правда?

Минуло стільки днів відтоді, коли він уперше потрапив до Тихого Куточка, що Габрові почало здаватися, ніби він ніколи не був сліпим. Він уже знав, що величезне, кругле — це «сонце», а щось неможливе, що над головою, над морем, — це «небо». І воно «блакитне», «небо», а «сонце», коли опускається у воду, — «червоне». Але вживав він ці слова рідко, йому не хотілося називати те, що він бачив.

— Мені страшно, що я звикаю.

Він кинув камінчик у хвилю, яка набігла з моря.

— Страшно?

— Ще мені здається, що я жив тут завжди.

— Мені з вами добре, — прошепотіла Наталі.

Він не знав, що відповісти.

— Як було б добре, якби не було мегаполіса, — зітхнув і кинув камінчик у воду.

— Габре, — вона підвела на нього очі. — Я вам байдужа?

— Ви мені дуже подобаєтесь, — він подивився на її кругле обличчя, похилі плечі. — Ви така спокійна.

— Так, я вирішила, як бджілка, випивати весь нектар із тих квіток, які у мене є. Я не хочу бути птахом і летіти невідомо куди в пошуках нових, небачених квітів.

— Ви так дивно говорите...

Він знову кинув камінчик.

— А хіба не краще вміти пити нектар із кожної квітки? Тоді весь смак життя ось тут, — вона засміялася і витягла вологий язичок. — Ось тут, на кінчику. І немає потреби чогось шукати. Бігати очима.

Габр усміхнувся, хоча й погано її розумів. Дівчина, як і він, сиділа навпочіпки, затиснувши білу спідницю між колінами.