Розділ «ЧАСТИНА III»

Наш кор. Але припустимо, вам би стало відомо, що прозрілого хочуть знову осліпити...

Г. П. Знаєте, це, знов-таки, дуже делікатне питання, і воно не вирішується зопалу. З одного боку, звичайно, ми зацікавлені у збільшенні кількості зрячих, і нам не байдуже, що десь осліплюють того, хто, як і ми, бачить білий світ.

Наш кор. Кажуть, уся банда Окса Нюрпа складається з таких людей. Які колись бачили.

Г. П. Не знаю, цілком можливо. Але я закінчу свою думку. На жаль, існує і «з іншого боку», причому таких «інших сторін» досить багато. Візьміть проблему чистоти нашої, дозвольте так висловитися, раси.

Наш кор. Ці ваші слова не сподобаються нашим гуманістам і демократам.

Г. П. Я знаю. Але на своє виправдання можу сказати, що наше об’єднання на ґрунті зору — неминуче, ми не винні, що нас так мізерно мало і всі ми, на відміну від мільйонів і мільйонів сліпих, — бачимо.

Наш кор. Вони нещасні люди.

Г. П. Я цього не заперечую.

Наш кор. Значить, ви стверджуєте, що ми всі приречені на «почуття раси»?

Г. П. Я би не назвав це почуття расистським. Відчуття нашої об’єднаності на якомусь ґрунті — і мимовільного протистояння світу сліпих — просто випливає з самої реальності. Як можна не відчувати, що ти в певному сенсі багатший, щасливіший, перебуваючи поруч зі сліпим? Це психологічно неможливо. Ми всі бачимо, а вони не бачать — що тут можна вдіяти?

Наш кор. Так, але до чого тут проблема, як ви висловилися, расової чистоти?

Г. П. О, справа не в якійсь зарозумілості, повірте. Просто ми всі мешкаємо поза мегаполісом, у Тихому Куточку, і наші діти виховуються в наших школах і читають не пальцями, а очима звичайні літери. Ми всі свої там, у Тихому Куточку, у нас своя манера спілкування, нас об’єднують спільні звички, смаки. Повірте, тут річ аж ніяк не в самому зорі. І ось ми почнемо вводити в наше коло нехай і прозрілих, але людей із мегаполіса...

Наш кор. Тому не існує закону, за яким усі прозрілі потрапляють до вас?

Г. П. Бачте, мені важко судити, чим керувалися ті, хто створював мегаполіс і його закони. Але думаю, що у вашому зауваженні є певна логіка. Якщо Тихий Куточок заповнять вихідці з мегаполісу, він перестане бути Тихим. Наш добрий світ зникне.

Наш кор. Ну гаразд. А які ще існують причини вашого невтручання у справи низових служб безпеки?

Г. П. Причин багато. Ми боїмося порушити існуючу рівновагу. У сліпих сформована, як вам відомо, особлива свідомість — зауважу: не нами. Ми не знаємо, хто створював усі ці підручники, довідники та курси навчання. Принаймні, творців не назвеш дурними, бо теорія існування тільки близького простору якнайкраще відповідає органам чуття сліпих. Якби не було її, невідомо, що сталося би з мегаполісом, як змогли би жити в ньому люди, і взагалі як вони змогли би жити. Так от, якщо існує тільки близький простір, то має існувати бодай протилежне поняття, яке, звісно, треба визнати фікцією. Мають бути окремі люди, які говорили б, що далекий простір існує, і тим давали підставу величезній кількості сліпих вправлятися в утвердженні тільки близької реальності. Мусить бути, так би мовити, феномен божевілля: без помішаних на «далекому просторі» впевненість мільйонів у своєму психічному здоров’ї не буде настільки яскраво переживатися.

Наш кор. Ви маєте на увазі, що якби далекого простору і його жерців не було, їх варто було би придумати? Чи не здається вам у такому разі, що всі ці правильні роздуми звучать дещо жорстоко, адже йдеться про конкретне людське життя?

Г. П. Я хочу лише сказати, що існує налагоджена система, яка сама себе регулює. А ми, зрячі з Тихого Куточка, лише причеплені до цієї системи збоку. Коли ми з вами народилися, вона вже була. Що ми можемо зробити? Мої почуття до хлопця, якого осліплюють, — це одне. Ажиття системи, ме-гаполіса — це інше.

Наш кор. Значить, ламаючи життя десяткам осліплених, ми купуємо спокій і рівновагу для мільйонів?

Г. П. Думайте як хочете.