Розділ «ІХ»

***

Того дня Олексій пішов на якусь нараду чи планерку до лікарні, а я залишився «на хазяйстві» в нашому патанатомічному відділенні. Вітя мав відгул.

Після кількох десятків солодких хвилин із К’ярою (надійно зачинив перед тим двері моргу), прийняв душ, попив чаю у звичній вже кімнаті відпочинку і гігієни, подумав про все і ні про що (сам дивувався собі — невже став філософом…), і знічев’я почав розглядати ряди банок і бутлів із препаратами, потім зазирнув у ті закутки, що приховували від можливого чужого погляду інші порошки, рідини, суміші, необхідні нам для роботи з К’ярою і… можливо, з іншими? Хтозна? Погляд мій упав на столик, за яким часто сидів Льоша і щось занотовував до грубого зошита, неодмінно хованого після записування — у верхню шухляду.

Навіщось спробував узятися за тоненьку мідну ручку, таку ж стару, як і весь затертий стіл. На мій подив, шухляда легко висунулася. Мабуть Олексій забув замкнути її невеличким ключем, який часто бачив у нього в руках: Льоша бавився ключиком, наче іграшкою чи нецке, підкидав у руці під час розмови, або перекладав з однієї кишені халата до іншої.

У шухляді й лежав той зошит. Не знати чому, страшна цікавість охопила мене: неможливо не взяти, не розгорнути нотатника. Що там записує Олексій? Якісь таємниці? Чи це любовний щоденник — список його коханок тут, у нашому закладі? Вітя іноді займався любощами й з молодими чоловіками, а от Льоша полюбляв блондинок чи русявих дівчат.

Не втримався й обережно взяв до рук грубенького зошита. Він мав коричневу цератову обкладинку й нагадував продукцію целюлозно-паперових комбінатів ще радянських часів. На останній сторінці зошита виднівся добряче затертий друк: «Общая тетрадь. 96 стр. Артикул… ГОСТ…ская бумажная фабрика». І чийсь широкий підпис через всю сторінку.

Кількох перших сторінок бракувало. Я зручно всівся в крісло й почав гортати зошит.

Перші аркуші — чисті, без жодних написів чи плям; але потім з’явилися нотатки, написані рівним дрібним почерком. Упізнав руку Олексія — таким почерком були написані пам’ятні мені нотатки про найнеобхідніше, першочергове для К’яри. Вочевидь, Олексій писав для себе, скорочено, не переймаючись каліграфією і добре розуміючи те, що лишалося поза текстом. Написане, занотоване лише фіксувало напрям думки, якісь ключові моменти або ж емоції автора. Я вчитувався в летючі рядки:

Уривчасті й неповні відомості про технології та прийоми бальзамування в Давньому Єгипті… (порівняти із…) Можна визначити кілька типів мумій… Перший… Другий… Третій… (дуже нерозбірливо).

Аналогічні прийоми застосовували й представники стародавніх культур Південної Америки й аборигени Канарських островів.

…У Росії, на відміну від нашої культури, бальзамування набуло популярності ще за «скаженого Петра». Відомо, що Петро І (іншим почерком — звідки він? — додано на берегах: збоченець, садист, ґвалтівник і п’яниця!) в захваті цілував у ним же створеній кунсткамері майстерно забальзамоване тіло померлого хлопчика, якого неможливо було відрізнити від живого (знову заувага іншим почерком: сучасний «цар» Росії теж цілував хлопчика в живіт; щоправда — живого…).

(Далі кілька фраз написано нерозбірливо) …та вже в 1860-х роках оригінальні методи консервації анатомічних препаратів запропонували академік Буяльський, професор Грубер, Лясковський, Буров, Венедіктов… До речі, саме професор Грубер в 1860-х роках бальзамував тіло імператриці Олександри Федорівни, а 1881 року — царя Олександра II.

Петербурзька школа бальзамування… (поряд — стовпчики цифр, розрахунки, хімічні формули).

…1870 року професор Петербурзької медико-хірургічної академії Виводцев оприлюднив працю «Про бальзамування взагалі й про найновіший спосіб бальзамування трупів без розтину порожнин, через дію саліцилової кислоти й тімолу». (У цьому місці — великий перелік медичних препаратів, із яких я знав лише формалін і спирт).

На початку 1881 року побачила світ велика монографія Виводцева «Бальзамування і способи збереження анатомічних препаратів і трупів тварин». Того ж року автор бальзамує тіло відомого вченого, хірурга Миколи Пирогова, який помер 23 листопада. Газета «Врач» докладно описувала процес бальзамування, умови для якого були вкрай несприятливі (заувага Олексія: а коли умови бувають сприятливі?). Адже Виводцев приступив до роботи над тілом лише на четвертий день після смерті Пирогова, коли вже, як зазначалося в газеті, «настав яскраво помітний трупний розклад — із сильним запахом і зеленими плямами на грудях, животі й навіть на обличчі видатного хірурга». Бальзамування здійснювалося без розтину порожнин за допомогою ін’єкційної обробки телатімолово-гліцериновим розчином. Унаслідок застосування цього розчину, «до загального задоволення» присутніх, «зелені плями зовсім зникли; трупний запах пропав, усе тіло набуло свіжого вигляду, а обличчя — нормального виразу. Микола Іванович Пирогов нагадував сплячу людину». І досі (!) тіло Пирогова зберігається в чудовому стані в заскленій труні (заувага на берегах: аналіз даних, добутих у Вінниці… і стовпчики хімічних формул).

Можливо, всі ці дані й історичні відомості стали прецедентами для подібного збереження (а можливо, і для самого рішення про бальзамування) тіла Леніна 1924 року. Проте важливо зазначити, що для сучасників Пирогова практика передпоховального бальзамування не була винятком і не асоціювалася винятково із похованням. Бальзамувальники наприкінці XIX століття прагнули одного: аби померлий виглядав як живий (заувага: цього, блін, прагнуть усі й донині).

…оригінальні методи Попова (нотатка: розібратися ще раз! Перевірити склад речовини… розрахувати вміст і пропорцію…).

Професор Медико-хірургічної академії Попов (який забальзамував понад сотню трупів і навіть тіло Олександра III) став у 1890-ті роки автором характерного експоната, виставленого в скляній вітрині академічної катедри — забальзамованого трупа дівчини, «приспаної красуні», яка немов купалася у хвилях рожевого газу (заувага: дуже важливо! Подзвонити ще раз до Аркадія…). За свідченнями консерватора при Анатомічному інституті доктора Ендріхіпського, бальзамування трупів заможних і знаних людей у 1880-ті роки стало своєрідною модою. Відомо, що 1877 року поета Ознобишина було поховано в забальзамованому вигляді. Тіло Ознобишина зберігалося у фамільному склепі до 1927 року, поки той не зруйнували. Нетлінне тіло пізніше показували екскурсантам, щоб розповісти про звичаї поховання поміщиків.

…такий склад зазначених речовин рятує тіло від розкладу, уподібнюючи його живому, а в певному розумінні — зберігаючи його живим (примітка швидким почерком: ось!!!).

Далі знову стояли колонки цифр і формули речовин із помітками латинською мовою — назви препаратів? або послідовність певних дій?