– Ви вільні. Йдіть, куди хочете. Знаєте, де вихід із в'язниці?
– Ні…
– Гаразд, я попрошу кого-небудь із ув'язнених показати вам. Ну, всього доброго в новому житті! – Слідчий підвівся з-за столу і простягнув Харитонову руку; потиск був щирим і сильним.
Вночі малознайомий зек вивів Харитонова на вулицю.
Стояла біла ніч. Віяв приємний вітерець, здалека доносилися гудки – чи то корабля, чи то паровоза.
Харитонов постояв кілька хвилин біля воріт, наостанку подивився на в'язницю – в одному вікні першого поверху старовинної будівлі горіло світло і було видно чоловіка, що сидів за столом.
Мандрівець зітхнув і пішов безлюдною вулицею туди, де чулися гудки й інші механічні звуки. Йшов він уздовж невисоких будинків, біля парадних яких лежали неживі леви. Проходив повз перехрестя й бачив, що з деяких постаментів зникли голови засновника Батьківщини. Це спантеличило його, але не зупинило. На черговому перехресті він побачив людину, яка стояла навитяжку, з рушницею, у білій військовій формі. Від несподіванки Харитонов зупинився. Але людина з рушницею не виявляла агресивності й своєю нерухомістю нагадувала статую. Крок за кроком мандрівець минув перехрестя – але військовий не звернув на Харитонова ніякої уваги. Тільки очима покосив, і то не повертаючи голови. Мандрівець продовжив шлях і вже не зупинявся, помічаючи військових у білій формі, що стояли на кожному перехресті.
Пройшов повз побудовані поряд два мавзолеї – один був іще в риштованні. Зупинився прочитати прізвища, виведені білою фарбою: «Романов», «Соловйов». «Росіяни…» – подумав Харитонов і, внутрішньо заспокоївшись, пішов далі.
Попереду показалося море, і Харитонов упізнав нарешті вулицю, по якій він уже йшов два роки тому: це була та сама вулиця, яка вивела його тоді на пристань.
Військові в білій формі стояли навитяжку біля кожного будинку.
На пристані знову щось відбувалося: до мандрівника долітали обривки команд із гучномовця. Біля причалу знову стояв величезний корабель.
Защеміло серце.
«Невже вони знищують іще один крейсер?!» – подумав Харитонов.
– Трап вище, іще вище! – командував хтось. – Вантажний трап лівіше!
Вийшовши на пристань, Харитонов зупинився.
Перед ним височів білий корабель-гігант із величезною трубою та малесеньким червоним прапором, що звисав із флагштока.
«АТОМОХІД НОЙ» – прочитав мандрівник назву корабля.
– Усім приготуватися! – скомандував голос. Харитонов озирнувся й побачив неподалік натовп людей. За ним виднілися машини, у тому числі військові, а перед натовпом топтались і сперечалися троє в широкоштанних костюмах. У руках в одного з них був мегафон.
Харитонову здалося, що він упізнав цих трьох, що стояли й шепотілися на тому ж місці два роки тому.
– Усім приготуватися! – повторив у гучномовець Перший із Трьох.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бікфордів світ» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „39“ на сторінці 4. Приємного читання.