Розділ «30»

– Хто сьогодні на розпліднику? – раптом запитав лейтенант.

– Мазурбеков, – відчеканив солдат.

– Документи?! – зажадав офіцер, дивлячись уже на Харитонова.

Мандрівець подав офіцерові матроську книжку.

У міру того як офіцер переглядав документ, обличчя його виражало все більше нерозуміння.

Нарешті він підвів очі, і в цих очах Харитонов побачив анемічну байдужість до всього на світі.

– Ну добре… – невизначено мовив нарешті. – А годинник є?

– Немає, – відповів Харитонов.

– Погано, – видихнув офіцер. – Без годинника не можна.

– А навіщо годинник? – ризикнув запитати Харитонов.

– Необхідно також мати при собі календар і дві пари білизни, – завчено додав офіцер.

Мандрівець задумливо втупився у брудну підлогу, потім зупинив свій погляд на гаслі, що займало повністю одну стіну: «ЗОБОВ'ЯЗУЄМОСЯ ПИЛЬНО ОХОРОНЯТИ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН З ОХОРОНИ ЧАСОВИХ ПОЯСІВ».

– І справді, кордон?! – вирвалось у Харитонова.

– А ви що, коли підходили, собак не чули? – запитав офіцер. – Календар є?

– Календаря немає… Карта є…

– Покажіть.

Харитонов слухняно витягнув із речового мішка карту вчителя географії. Офіцер відійшов із нею до столу, розстелив, притиснувши краї руками, й так і завис над нею, нагнувшись. Очі його заблищали.

– Брендоєв! Підійди! Подивись, яка у тебе батьківщина була при царизмі! І Польща, і Фінляндія!

Солдат теж схилився над картою, і обоє, здавалося, забули про Харитонова. Нарешті офіцер, важко зітхнувши, згорнув карту і повернув її мандрівцеві.

– Вибачте, – сказав він дійсно вибачливим тоном. – Без годинника і календаря не маю права пропустити через перехід. Ідіть уздовж дроту, метрів через шістсот – дірка в загорожі, там і перейдете.