Розділ «VІІ. Кременчук»

— Що „в нас”?

— В нас, кажу, проблеми, а не „в мене”.

— Тьху ти! — розлючено сплюнув Богдан і знову задріботів, звертаючись до… кременчукця?.. кременчукчі?.. кременчужанина?.. кременчуканина, мабуть: — Донька в мене зникла. Вірніше, вкрали її. Тут, у вас, до речі.

— Сніжану вкрали? — напружився Дар Ветер.

Норильцєв з Кременчуком обмінялися швидкими враженими поглядами.

— В-ви її з-знаєте? — почав затинатися по тому Богдан.

— Як це трапилось? — не звернув уваги на його затинання дослідник дзеркальної планети.

— Та так… отак… несподівано… Ми її, розумієте, з орбіти зняли… До речі, як вона туди потрапила?

— Не відволікайтесь.

— Ага. Добре. Зняли ми її, значить. Потім напали на нас.

Довелося аварійну посадку здійснювати. Апарат аж увесь он потрощили. Ага. Але, найголовніше в тому, що той, хто на нас на орбіті напав, знову поряд виявився і…

— Та хто ж це такий!?

— А ви що, не знаєте? Втім, — зсунувши набакир міліцейського кашкета, почухав потилицю Богдан, — втім, ви й дійсно його знати не можете. Він, здається, не тутешній таки. Хоча ми, чесно кажучи, навпаки почали було думати.

— Та хто ж це він?!

— Електратор. Великий і Незнищенний, матері його ковінька. Дарт Вейдером кличуть.

— Дарт Вейдер!?! — Дар Ветер широко розплющив свої, і без того великі, очі. — Дарт Вейдер тут?!

— О, ви, виявляється, таки знайомі, — зробила непевний жест ртутна рука Норильцєва, який до того з цікавістю дослухався до розмови.

— Знайомі!?.. Дуже добре знайомі. За чутками та деякими побічними ефектами. Але ще не зустрічалися.

— От і зустрінетесь! Допоможіть нам його відшукати.

Він Сніжану он в тому напрямку потягнув, — махнув Богдан ліворуч. — Години зо три тому.