Розділ «VІІ. Кременчук»

— А, може, ми всі всередині якогось величезного наноробота опинилися? Тобто, стали ми… Безсмертними стали.

— Ага, — ледь презирливо кинув капітан, роблячи крок у бік того торосу, з якого Дар Ветер перескочив на обшивку „Софії”. — Безсмертні!.. Величезний наноробот!.. Ти хоч сам розумієш, що кажеш? І повернувся спиною до свого екіпажу.

— Ти куди? — сіпнулася Сонька.

— За Сніжаною. Ніколи мені тут з вами теревені правити.

Доньку рятувати треба.

— Я з тобою! — відразу ж змінив тему розмови і Норильцєв, випростовуючись на увесь зріст і кладучи металеву руку на ефес акінака.

Кременчук лише плечима знизав, пильно вдивляючись в безмежну мозаїку відображень, що линули в нескінченність крізь лискучу грань торосу. Разом з ними в нескінченність линули і Зоребор, і Такаманохара, і навіть незграбний Нкса, що ледь злякано й хворобливо щулився біля дівчини. От тільки Сніжанчине відображення в нескінченності не спостерігалося.

Заплющивши повіки, Кременчук аж застогнав, згадуючи обличчя доньки. І чомусь згадалося воно йому суворим, напруженим, таким, яким побачив він його в далекому Гременці, коли інопланетна істота з „летючої тарілки” зняла свій гермошолом у вигляді безволосої голови з величезними чорними очима. Яким же він тоді враженим був!.. Лише одного разу потім спізнав Богдан подібне відчуття. Коли виявив у шафі на борту „Софії” скафандр його господарів — карнавальний костюм комахи з вусиками-антенами та більмастими фасеточними зиркавками-об‘єктивами.

Кого ж вони тоді в космосі поховали? Як насправді виглядали справжні господарі „Софії”, загадкові істоти з далекої планети? Втім, чи з далекої?.. Он як на борту все було для людського, земного організму пристосоване. Та й усюди, де вони побували, інопланетяни майже нічим не відрізнялися від людей. Хіба що на Піррі. Та й там — мутація звичайної людини. Чи еволюція? Яка однакова для всього всесвіту. Чи всесвітів?

Неясний порух у дзеркальній нескінченності відображень перервав лихоманковий плин думок капітана.

Що там таке?! Сніжана? Дарт Вейдер?.. Навкруги знову мерехтіла лискуча непорушність, але вона вже не відволікала Богдана на сторонні думки.

— Ну? — кинув через плече до Норильцєва. — Йдеш зі мною чи ні?

Позаду щось коротко дзенькнуло і Кременчук неуважно напівобернувся на звук, відразу ж кам‘яніючи на якусь невловиму мить: чи то здалося йому, чи то й дійсно голову Соньки огортала прозора, ледь помітна куля у вигляді гермошолому з великими фасеточними очима. „Тьху ти! — злісно сплюнув Богдан собі під ноги. — Донапружував звивини. І примариться ж таке!” А Норильцєв вже ступав до нього, кидаючи Такаманохарі на ходу:

— Ви, Соню, не турбуйтеся. Ми тут недалеко. В межах видимості. Ви за нами у відображеннях спостерігайте. І за Нксою теж спостерігайте. Аби не вчудив чогось.

— Не подобається це мені, — відгукнулася дівчина. — Йох, не подобається! Знову роз‘єднуємось. Капітане, ти, якщо там щось не так, телепатуй, чи що…

Кременчук лише закректав, завертаючи за грань торосу: нічого не зрозуміло, дівчисько! Телепатуй!.. Та не працюють тут його здібності, не працюють! От і з Дарт Вейдером незрозуміло. В тому сенсі незрозуміло, що воно там шипіло під час останньої зустрічі. Щоправда потім, з Дар Ветером… Кожне слово зрозумів… А з електратором…

Втім, ну його к бісу! Не відволікайся, капітане. Потім з усім розберемось. Зараз головне Сніжану відшукати. Не вірить він те, що примарилася йому донька, не вірить! Вперед, Богдане Івановичу! Не відставай, Зореборе.

Коли серед нагромадження зображень зникло відображення „Софії”, земляни не помітили. Це відбулося якось миттєво: от тільки-но тисячі малесеньких постатей Соньки та Нкси тулилися до обшивок такої саме кількості дископодібних апаратів, аж враз… Враз усе це десь зникло.

Наче у воду глибоку гулькнуло.

Та й краєвиди навколо теж змінилися. Тороси взагалі стали траплятися набагато рідше. Крім того, вони зменшалися на очах, а горбистий простір поміж ними вкривали якісь видовжені іскристі скалки. Наче скляний ковил навколо кришталевих курганів ворушився. А майже на кожному кургані бовваніло щось на кшталт скіфської баби, що набула чомусь модернового дюралевого вигляду. І коли усе це відбулося?