Розділ «VІІ. Кременчук»

Богдан мовчки, але гранично напружився, збираючи докупи усі свої думки. По скам‘янілому обличчю Зоребора було зрозуміло, що він займається тим самим. Пауза затягувалась.

— Отже?.. — врешті решт, порушив її Дар Ветер.

— А… а чому ця планета Кременчуком зветься? — півником підстрибнув Норильцєв.

— Це зараз найголовніше?

— Ні, але…

— Почекай, Ігорю, — зосередився, нарешті, капітан. — Ви, пане… товаришу…

— Просто Дар Ветер.

— Ви, Дар Ветере, кажете, що живете тут?

— Останнім часом. Адже тут існує велике коло явищ для досліджень. Дуже велике коло. — І добре ви цю планету дослідили разом з колом її?

Абориген в сріблястому комбінезоні знизав плечима:

— Будь-яке явище можна досліджувати нескінченно. І вглиб, і назовні. Адже будь-яке явище чи річ є нескінченними за своєю суттю. І за принципом побудови всесвіту.

— Але ж ця планета конечна? — чомусь почав дратуватися Богдан. Назвати її Кременчуком він не наважувався.

— В певному сенсі.

— В якому це — „певному”?

— В сенсі зовнішньої атрибутики.

— Не пудріть мені мозки, пане-товаришу. Місцевість навколишню ви добре знаєте?

Дар Ветер окинув уважним поглядом обрії потрощених дзеркал.

— Вона інколи змінюється, — сказав. — Але на даний час так, знаю.

— От і добре, от і добре, — заметушився капітан. — Ви праві, праві, Дар Ветере! Є в мене певні проблеми, є.

— В нас, — кинув Норильцєв.