Розділ «ІІІ. Сорора»

А потім, опісля нетривалої, але цілковитої загальної зупинки, водночас вибухнули швидкими рухами й забігали, застрибали, заверещали, оточуючи людей широким на півколом.

— Ну, цирк на дроті! — вражено ахнув Кременчук. — А це що за зоопарк?

І раптом напружився, відчувши в какофонії верескливих звуків певну структурованість. Яка час від часу складувалась в незрозумілі поки що слова.

Мавпи розмовляли! Звісно, дещо односкладово та примітивно, але чого ще можна було очікувати від нижчої форми життя? Хіба що побожних поглядів на вищу?

— Люди! — чулися навкруги явно вражені телепатичні вигуки. — Ієрархи! Але чому з кноплу? Та вони ж ієрархи! Може, так для любові потрібно? Це не ті, котрих викликали? Ні, ті з безлицими мають прибути. Але по тунелю. Шануйте їх, шануйте! Бо ж — ієрархи! А то непереливки буде…

З кедробабу, немов павуки, спритно чіпляючись кінцівками за нерівну кору, буквально посипалося ще безліч мавп. І їхнє півколо вже перетворювалося на замкнене коло. В центрі якого стояли земляни.

Ігор, який не розумів навколишного гукання, блаженно посміхався, поклавши меча на стерню й ляскаючи пальцями в повітрі:

— Але ап! А ну, а ну, мавпочки, покажіть, на що ви здатні, покажіть! Але ап!

Передні ряди тварин раптом бухнулися на коліна, простягаючи свої довгі руки до людей:

— О, Ієрархи! — чулося навкруги. — Великі в любові своїй! Охоронці не винні! Ми не винні! Аристас сам прийшов до нас і ми вже повідомили про це диво Безлицих. Аристас!.. Аристас!.. Та святиться ім‘я його!

— Цить, бандерлоги! — якось по п‘яному хилитнувся Богдан, поправляючи кашкет. — Цить, я вам кажу! А ну, хтось один і докладніше!

Йому зненацька здалося, що він на млі ока може навести лад на цій планеті. А то й в цілому Всесвіті. Будь де. А що? На Піррі це ж вдалося! Про те, що лад, наведений на зеленій планеті, більш скидається на суцільний безлад, Кременчук чомусь не думав.

Наперед на колінах виповзла крупна мавпа, вкрита тьмяно-брунатним, як і в інших, але трохи побитим сивиною, смухом. Богданові чомусь згадався підв‘ялий Рс, який знаходився від цієї планети за мільярд мільярдів кілометрів.

— Вибач, Ієрарху! Покарай нас, покарай, в ім‘я любові Аристаса. Того, хто уходить і приходить. Того, хто був початком і стане кінцем. Того, хто спостерігає та виправляє. Того, створіннями й невільниками любові котрого ми є. Від Верховного Безлицього до останнього Охоронця.

Невідомо, чи тривалий час він перераховував би незрозумілі Кременчуку терміни, якби той не здійняв руку у владному жесті:

— Досить, досить! По суті давай.

Ігор трохи очманіло дивився на них:

— Що відбувається, Богдане Івановичу? — спитав. — Як це ви контакт з цими тваринами налагоджуєте? Та вам дресирувальником в цирку виступати треба. Дуровим!

„Дурова” Богдан вирішив пропустити повз вуха й відмахнувся від нав‘язливого хлопчиська:

— Не заважай!