Розділ «ІІІ. Сорора»

Спочатку він подумав, що біля нього б‘ється на місці величезна яскраво-жовта гусінь. Вона здіймала свою передню частину, а потім билася нею об втоптаний ґрунт. Безупинно. Знову й знову. Бурмочучи щось на кшталт: „О, Великий Аристасе, Любодайний і Світлосяйний, нехай згинуть від однієї згадки імені твого усі грішні, невірні та неправедні, нехай…”

Перестав вслухатися в це маячне бурмотіння Кременчук лише тоді, коли нарешті зрозумів, що поряд з ним вклоняється своєму божеству, вчорашньому непоказному крчовнику, істота, оповита з голови до ніг балахоном з чогось, що нагадувало жовтий непрозорий целофан. Целофан ледь шурхотів і це наповнювало молитву „балахона” загрозливою електричною напругою.

— Не треба, діти мої, — раптом донісся здалеку урочистий голос Нкси. Богдан ніколи не уявляв навіть, що той так піднесено розмовляти може. — Не треба! Я пройшов великий шлях, аби з‘єднати в Любові своїй Вічність з Нескінченністю. Аби, як завжди наприкінці будь-якого шляху, трохи перепочити, осмислити пройдене, полюбити його й підготуватися до нової вічної любові, до нового нескінченного шляху. Аби цей, новий шлях, не перервався на половині. Аби кожну хвилину усім вам вистачало сил і натхнення створювати ще один цикл, ще один віток всесвітнього безперервного руху. Аби завжди ви мали змогу з‘єднувати початок і кінець.

„Якісь дифірамби кружлянню на одному місці,” — раптом подумав Кременчук, не наважуючись, втім, якимись жестами чи голосними міркуваннями порушити благоліпну атмосферу, що запанувала під мавпячим кедробабом.

— Я вернув до Сорори, діти мої. І саме з неї, з найобранішої з планет, ми розпочнемо новий круговий шлях Любові до обріїв Безмежжя.

„Та не може ж безмежжя обріїв мати!.. Що він меле?!?” — тихо обурювався Кременчук. Жовта гусінь повільно розхитувалась з боку в бік. В очах знову посилювалось звичне мерехтіння. Тихе божевілля тривало, набуваючи узагальнюючих ознак.

— Скоро Свято Прояву Сонцевороту, — просторікував поміж тим Нкса (чи й дійсно, Аристас?). — На цей раз це буде особливе свято. Останнє. І перше. Свято Прояву Останнього Сонцевороту. Свято З‘яви Перших Воріт Сонця.

— Осанна! — загуло навкруги. — Осанна тому, хто є Першим, тому, хто є Останнім, тому хто є завжди й усюди в Любові своїй!

— Не треба! — змахнув, мабуть, Нкса на помості своїми худенькими рученятами-гілочками, бо усі славослів‘я водночас урвалися. — Не треба, діти мої! Встаньте. Помоліться сьогодні на захід сонця. Разом помоліться. А мені дозвольте поки що порадитись з уособлювачами Любові землі вашої, з тими, на кому тримається лад на усій Сорорі, з тими, кого ви звете Безлицими.

Кременчук відчув, що тягар з його спини раптово зник і тіло відразу наповнилось болісною легкістю. Звільнення, воно завжди спочатку болючим буває. Закон життя.

— З Ієрархами, з людьми моїми улюбленими, я, мабуть, поспілкуюсь на самому святі. А з Охоронцями, з вами відважні мавпи, стражі Любові й Безсмертя, нехай завжди буде благословення моє. І сьогодні. І завтра. І завжди на усьому колі Нескінченності.

Не відомо, що відбувалось на тому колі, а навкруги занило:

— Осанна! Осанна!..

Богдан сторожко встав на коліна, а потім важко здійнявся на рівні, з-під лобу зиркаючи довкіл. Мавпа з сивим смухом, що ледь не зламала йому шию, стояла поперед нього на напівзігнутих ногах, молитовно склавши під підборіддям долоні своїх довгих волохатих рук. Можливо, це було б і кумедним, якби за нею в такій саме позі не завмерло б безліч інших подібних істот. І загальна картина, як на Богдана, виглядала доволі зловісно. Наче кошлата диявольська пародія на земних ченців, що вишикувалась навколо кедробабу. Нкса, до речі, теж зовсім не мав подоби святого. Скоріше навпаки.

Трохи попереду їх і майже поряд з Кременчуком та Норильцєвим завмерло дві постаті в жовтих балахонах. Оскільки, як вже помітив Богдан по своєму недавньому сусіді, загорнуті в них вони були аж по самі маківки, то облич їхніх видно не було. Навіть прорізів для очей на жовтій клейонці не спостерігалось. Як вони на світ дивляться, було незрозуміло. Зате стало зрозумілим, чому їх кличуть Безлицими.

Кременчук смикнувся було до них, але його випередили.

— Ваші Вічні Світлості Безлиці й Безіменні, той, що стоїть праворуч, і той, що стоїть ліворуч, чи не буде Вашої ласки дозволити мені звернутися до Правічного за роз‘ясненням з приводу того, що робити нам з тими, хто відмовляється від Любові та Безсмертя?

Нагорі щось задзижчало і мавпа відразу схилила голову, знову склавши долоні під підборіддям. Втім, перед цим такий саме жест зробили і безлиці балахони, і усі навколо. Окрім водного міліціонера та патлатого любителя рольових ігор з міста Гременця далекої планети Земля. Хоча треба зауважити, що, на відміну від Норильцєва, який як вибалушив язика, так і вкляк з роззявленим ротом, Кременчук теж нахилився вперед. Аби підібрати свого кашкета, що й досі лежав на землі, перемазюканий брунатною пилюгою.

Коли ж Богдан випростався, то легенький поміст, на якому стояв Нкса, вже спустився вниз, завдяки тоненькій линві, й крчовник повільною ходою рушив до Безлицих. Піррянин намагався рухатись як найурочистіше, пробуючи не перевалюватись з боку в бік. Але від цього вигляд його ставав ще кумеднішим. Боже, та невже ж ніхто цього не помічає!

Кременчук злісно роззирнувся вусебіч і, нарешті, наштовхнувся на очманілі очі Норильцєва. Той аж здригнувся від його погляду.