Розділ «ІІІ. Сорора»

— Знову ж, Язон дин Альт є головним персонажем „Неприборканої планети”. І ще цілого ряду повістей.

Норильцєв раптом зіскочив з крісла й пошкандибав до машинного відділення. За пару хвилин повернувся й поклав на пульт невеличку табличку з опуклими літерами:

— Ось. Це я, коли ми з Сонею динамо до апарату затягали, з баржі приніс. В трюмі висіло. Взнати б, що то воно таке.

Нкса зацікавлено підстрибував біля столу-пульту, але через свій невеличкий зріст ніяк не міг добре роздивитись річ, що лежала там. Врешті решт, Богданові це набридло і він здійняв малого собі на коліна. І відразу ж відчув, як той напрягся.

— Та це ж… це ж… — прошурхотіло в мозках землян.

— Що? — здається, водночас, видихнули усі троє.

Крчовник витягнув зі смух-трави свої тонесенькі рученятка й благоговійно доторкнувся до опуклих літер.

— „Поллукс Вікторі”, — прочитав. — Зоряний ковчег, на якому Великий Язн Дальт та Світла Мта відправились у свій нескінченний політ.

Норильцєв, вичяривши несамовиті очиськи, ледь не ляпнувся повз свого крісла.

— Що?!? — скинувся на нього Богдан.

— Так… так… „Поллукс Вікторі” — це, за Гаррісоном, назва міжзоряного транспорту, на якому колоністи прибули на Пірр.

Не лише освіта, а й молода пам‘ять Зоребора була набагато кращою за професійну, але вже трохи зношену, пам‘ять Кременчука: адже і він колись цю фантастику читав. Такаманохара стурбовано зиркала то на одного чоловіка, то на іншого: вона явно цим літературним жанром ніколи не цікавилась. Нкса обережно, обома руками, гладив табличку.

— Так! — рявкнув Кременчук і піррянин перелякано зіскочив з його колін. — Досить! Пропоную свою версію. Старий п‘яндалига, капітан іржавої баржі „Поллукс Вікторі”, Язн Дальт допився до білої гарячки і розпочав проповідувати свої візії зеленої ідеології. Оскільки на той час вони були жадані, то швидко перетворилися на релігійне вчення, а сам капітан став святим. Як вам таке?

— А Гаррісон? — невпевнено пирхнув Норильцєв.

Такаманохара спробувала мовчки покрутити пальцем біля скроні.

— Збіг, — не звернув на неї уваги Кременчук. — Адже, як відомо, якщо мавпу посадити за друкарську машинку, то, за теорією ймовірності, вона за певну кількість років може навіть „Марсіанські Хроніки” настукати. А у всесвіту в запасі знаєш скільки таких років?

Сонька припинила свої вправи з пальцем і пильно подивилась на Богдана:

— Капітане, мені здається, що ти заспокоюєш самого себе.

Звісно, що заспокоює. Адже його власне божевілля не можна погіршувати ще двома сторонніми божевіллями. Це — не рахуючи Нкси.

— Я не себе, я вас заспокоюю. Розпатякались, розумієш! Отже, так. Всім відпочивати. Буде день — харчі будуть. Нам не за інопланетянина Гаррісона, не за Всесвіт, що наліво ходити розпочав, думати треба. Нам треба думати за те, як завтра апарат лагодитимемо, як без скафандрів за борт виходитимемо, бо саме там працювати доведеться, як…