Розділ «ІІІ. Сорора»

— Ти про апарат оповідати будеш?

— Ні, ні! — Здавалося, що Сонька й сама невпевнена в результатах своїх досліджень. Але за мить вона вперто метельнула головою й продовжила: — Так ось… Дивна річ, звісно, але у зірок Пірра не спостерігалось ефекту Доплера.

— Ну, то й що? — не зрозумів Богдан.

— Не може бути! — тихо ахнув кмітливіший і більш освічений, не дивлячись на свій юний вік, Норильцєв.

— Здається, що може. А для тупіших додам, що Всесвіт в околицях Пірра припинив свою фундаментальну дію. Тобто, своє розбігання.

— Не може бути! — зациклило Норильцєва.

— Яке таке розбігання?!? — зненацька пискнув Нкса. — Ніякого розбігання немає. Усі зірки просто рухаються. Від сходу до заходу. Це точно встановлено. Я ж казав тобі, Крчуче!

Сонька скривилась, необережно ворухнувши хворою рукою, і з певним здивуванням зиркнула на крчовника:

— Дивно, але він правий!..

— Але цього не може бути! — затято випростався Норильцєв. — Це цілковито змінює картину світобудови і…

— Змінює, не змінює, — знизав плечима Кременчук. — Та начхати мені на цю вашу світобудову! Все одне вона… — Але про своє переконання щодо примарності усього навколишнього світу він розповсюджуватись не став. — Все одне вона, — кивнув на Соньку, — помилятися може. Навіть не може, а обов‘язково помиляється. Теж мені, відмінниця бойової і політичної підготовки! Втім, якщо є бажання, он скільки зірок, — ще один кивок, але вже у бік екранів, — нехай ще раз перевірить.

- І перевірю! — закопилила губу Такаманохара. — Зараз?

— Зараз переб‘єшся. Потім, коли час буде. Зараз зрозуміти б, а куди це нас знову занесло?

— Це не Пірр, — твердо оголосив Норильцєв. — А якщо зважити на зміну малюнка сузір‘їв, то…

— Та зрозумів, зрозумів я вже, що цей апарат, наче коник навіжений, по космосу стрибає, — роздратовано повів шиєю Богдан. — От би зрозуміти, як воно до Землі дострибнути?… Та й до Пірру… — Він скосився на Нксу. — Он малий взагалі сам-один залишився.

— Судячи з того, що там відбувалось під час нашого відльоту, йому краще туди не вертатися, — тихо зауважила Сонька. — І взагалі. Мандрувати все ж таки краще, ніж на місці сидіти та мохом заростати. Певним чином, лихо не встигає серце закошлатити. За власним досвідом знаю.

— Бомжам, звісно, це краще знати…

В рубці запанувала ніякова й напружена тиша.

— А ось, — за хвилину спробував порушити мовчанку Ігор, — цікаво, як Гаррісон про Пірр взнав? Про назву планети я навіть казати не буду. Тим більше, що всі оті „крчовники” та „грдяни” — це просто перекручені назви корчовників та городян, що зустрічаються в повісті. А, може, він сам піррянином був? — раптом у напівобличчя розчахнулися очі хлопця. — Тхнарем отим, що на Землю якось втрапив.

— Ага, Язн Дальтом, — пирхнула Сонька.