Розділ «ІІІ. Сорора»

Вочевидь, це відчув і капітан, бо загорлав від тріскучої динамо-машини:

— Агов, агов, Норильцєве, ти що там робиш?

— Намагаюся нас врятувати, — відмахнувся той, спостерігаючи за тим, як на екрани насувається великий золотистий континент з темними вінами річок, що покраяли його.

— Почекай, почекай! — захвилювався Кременчук, з‘являючись зненацька на порозі рубки.

Але було вже запізно. Континент на очах перетворювався на безмежну хвилясту рівнину, помережану деінде якимись, напрочуд прямими, лініями. Шляхи, чи що? На обрії лінії впиралися в річкове русло, примхливо вигнуте, як Дніпро біля Гременця.

— Та зачекай же ти! Розібратися треба! — загаласував Богдан, водночас втискуючись на вільне місце та й вслухаючись у посвист призупинених двигунів із щемким сподіванням того, що хлопець прийняв єдине правильне рішення.

Апарат стрімко, хоча й за дуже спадистою траєкторією, опускався на поверхню планети, яка поступово тьмяніла під ним. Бо невідоме сонце вже залишилось позаду, а попереду проступала ніч, у якій розчинялись прямі, наче доля фанатика, лінії загадкових „шляхів”, до котрих і линув апарат землян.

— Все одне треба було на орбіті перечекати, — буркотливо зауважив Кременчук, вдивляючись в зоряне небо, яке певний час тому нерухомо нависло над „тарілкою” та й відображувалось зараз на декількох екранах.

На інших екранах в тьмяному світлі увімкнутих прожекторів ледь коливалась стіна височезної — ледь не в два метри! — трави, схожої чимось на збільшений земний ковил, який оточив апарат з усіх його пожолоблених боків. В мікрофонах зовнішнього зв‘язку чувся стрекіт і якесь стомлене дзижчання: мабуть, місцева комашня влаштовувала своє нічне шоу.

— Яка орбіта? Яка така орбіта?!? — захвилювалась Сонька. Була вона ще блідою, а її рука, фахове вправлена Богданом, висіла на імпровізованій пов‘язці. — Все Ігор вірно зробив. Двигуни он знову скисли. Є в мене одна ідея, як їх автономно, без динамок усіляких, змусити працювати. Ще на Піррі ця ідейка виникла, але…

— Яка ідейка? Яка така ідейка?!? — в тон дівчині, але вкрай роздратовано, загорлав Кременчук. — Що ти в техніці тямити можеш?!.. Особливо в інопланетній.

— Капітане, я тобі вже якось зауважувала, що ще в школі у мене з фізики п‘ятірка була. З математики, до речі, теж…

— А з астрономії?… І за якою системою? Дванадцятибальною? — зневажливо пирхнув Богдан.

Ігор мовчки спостерігав за ними, а Нкса мляво вовтузився біля пульту. Неначе рани зализував Нкса.

- І з астрономії теж! — доволі пихато кинуло дівчисько. — На відміну, мабуть, від декого. І… І, певна річ… Певна річ, моїх знань вистачило для того, щоб зрозуміти одну дивну особливість неба в околицях Пірра.

— Яку? — коротко шмигнув носом Норильцєв.

— Ну-ну… — іронічно кинув і Богдан.

— Коли ми динамо до апарату затягнули… Вночі… Коли Ігор заснув…

— Ну-ну…

— В нашому апараті, до речі, наукове обладнання дуже гарне. Дослідницьким є наш апарат на відміну…