Розділ «ІІ. Пірр»

— З дитинства?! — пирхнула Соня. — Павуків він гидує, розумієш. А як же ти тоді на березі в бійку в‘язався? Там он які анаконди навкруги плазували!

При згадці про удавів, вкритих кістяними пластинками, Норильцєв пересмикнув плечима, але відповів таки доволі твердо, з-під лобу зиркнувши на Такаманохару.

— Там інше було. — І додав: — Там змії другорядними чинниками були.

Сонька зміряла його уважним поглядом. А Ігор вже здивовано скидав голову, зриваючись з місця:

— Але ж… Але ж, Соню, якщо є кабель, то він кудись обов‘язково веде!

Думка була цікавою. А хвилин за п‘ятнадцять стало зрозумілим, що обірваний кабель іншим своїм кінцем зникає за виваленими іржавими дверима, що вели в темні нутрощі резервуару, нагорі якого тупцювали спраглі крчовники.

— Ну, що? — хрипло спитала Сонька, коли вони з Ігорем впритул наблизились до чорного отвору. Оскільки вони знаходились в невеличкій улоговині, а крчовники на рівні схилу пагорбу, який прилягав до верхньої частини резервуару, то одне одного вони не бачили. І думок, відповідно, не чули. — Ну, що? — повторила дівчина, вдивляючись в темряву отвору. — Хто туди першим полізе?

— Я! — сіпнувся усім тілом Зоребор, якому було конче необхідно залагодити нещодавній конфуз.

— Я, я! — передражнила його Сонька. — А як кубло зміїне там?

Хлопець невпевнено затупцював на місці:

— Але ж… Але ж з‘ясувати треба. Якщо дроти є, то й щось інше має бути… Ні! — прийняв таки він остаточне рішення і вихопив з піхв свого меча. — Ні, я піду!

— Ти, ти, — м‘яко зітхнула Сонька і так само м‘яко забрала в хлопця зброю. Той насторожено спостерігав за нею. — Звісно, що ти! Це не той випадок, коли дам попереду пропускають. Тільки ліхтар з апарату принеси. Знаєш, де він лежить?

— Знаю! — це вже на бігу. Лише лопухи якісь піррянські слідом загойдались.

Такаманохара провела хлопця сторожким поглядом. Перекинула меча з правиці в лівицю й потягнулась до задньої кишені джинсів. Вийняла звідти викрутку, якою пробувала боронитись від Ігоревої „зміюки”. Повернула її рукояттю вперед і натиснула невеличку кнопку. Тоненький, але потужний промінь ліхтарика, що був убудований в рукоять викрутки, вп‘явся в темряву нутрощів резервуару. Добре, все ж таки, коли краще за напарників обладнання знаєш!

Сонька впритул наблизилась до чорного отвору й обережно зазирнула всередину. Промінь ліхтарика вирвав з пітьми перебірки, вкриті брунатними наростами задавненої іржи. Перебірки ребрами доісторичної істоти стискали довгий коридор, що зникав всередині… Таки баржа це якась, чи що?… Кабель же лежав на гачках, прироблених до стелі. Кінець його теж зникав в темряві разом з коридором.

Повагавшись, Такаманохара зробила крок всередину баржі-резервуара. Навкруги кисло пахло іржавим металом та зацвілою тванню. Під ногами виблискували брудні калюжі, а на сухих місцях вусебіч розбігалися якісь крупні комахи. Слава Богу, що нічого подібного до щурів видно не було. Поки що не було. Далі, мабуть, буде.

Пройшовши по коридору метрів із десять, Сонька остаточно впевнилась в тому, що знаходиться всередині закинутої баржі чи то якогось подібного судна. До коридору виходило декілька дверей, але зазирати у них дівчина не стала. Не те, що вона боялась, а просто уся її увага була прикута до стелі із кабелем на ній. Подекуди звідти крапотіла вода. Резервуар вгорі знаходиться, чи що?

Врешті решт, коридор вперся у ще одні, нещільно причинені, двері, в дірці над якими й зникав кабель. І хоча сама іржава плита була причинена нещільно, але для того, щоб ще трохи відвести її в бік, Соньці прийшлося прикласти всі свої сили: в останній раз двері відчинялися, мабуть, декілька століть тому.

Просунувши голову й правицю в щілину, Такаманохара розпочала обережно розсувати променем темряву відкритого приміщення. Ось — щось, схоже на поламаний стілець. Шафа, з розбитою передньою стінкою. Великі вентилі дуже непевного кольору в цій самій шафі. Табличка з випуклими літерами над нею: назва баржі, чи що? А ось — вкрита якоюсь трухлявиною, горизонтально розташована, приладна панель. А за нею…

Сонька навіть головою затрусила, заплющивши очі. Але, коли знову розплющила їх, то нічого не змінилось. За приладною панеллю розташувалося щось, дуже схоже на примітивну динамо-машину.