Розділ «ІІ. Пірр»

Втім, здається, навіть Гаррісон такого вигадати не міг.

На поверхні, зарослій рослинами з фікусним листям, двома концентричними колами розташувалось близько сотні крчовників. Побачивши серед них знайому постать Рса з його зів‘ялим смухом-травою, земляни зрозуміли, що тут зібралося майже все населення селища, покинутого ними. Отже, можна було таки й за ними сунути, а не берегом шкандибати. Але ж, хто знав!?

Тим більше, що при спробі наблизитись до старих знайомців Ігор з Сонькою відчули раптом напад страшенного головного болю. І лише за деякий час втямили, що біль цей навіюють їм крчовники. Не підпускають вони їх до себе. Ігнорують. Ото вже невдячні!

— Ну й біс з ними! — врешті решт, злісно сплюнув Ігор. — Але, цікаво, що то вони там роблять?

— Цікавій Варварі на базарі носа відірвали, — буркнула Такаманохара. — Йдемо. Он за тим гайком апарат має бути.

Вгорі роздратовано сновигали гркавиці. Зовнішнє коло крчовників, вимахуючи зірваним фікусним листям (краї того, до речі, були гострими, мов леза), відганяли їх від себе, захищаючи, таким чином, коло внутрішнє. А те…

— Та що ж це вони там роблять!? — знову не втримався Ігор.

— Йдемо, йдемо, — сіпнула його Сонька за край кольчуги.

Але хлопець вже вислизав з її руки і м‘яко ковзав до найближчої деревини.

— Вибачте, будь ласка. Я зараз.

Такаманохара лише пирхнула сердито. А Ігор вже видирався на товстелезну гіллячину і, примружившись, вдивлявся з гори в кола крчовників.

— Ну, що там? — нетерпляче тупцювала під деревиною Сонька.

— Дірки там якісь, — відгукнувся хлопець. — О!.. В меншому колі крчовники по парах ліанами зв‘язуються. О!.. Одні в ті дірки лізуть, а інші їх тримають. О!.. Витягують. Ага. Тю! Та вони ж мокрі наскрізь, оті витягнуті! Купаються вони там, чи що?

— Воду вони чисту п‘ють, — зрозуміла Такаманохара. — Пам‘ятаєш, Рс казав? Я теж пити хочу. Сил вже немає. Злазь давай, до апарату йдемо.

— Та що ж це, — не вгавав хлопець, — то і не баржа зовсім?… А якийсь… Резервуар якийсь?!

Сонька під деревиною лише плечима знизала. Дійсно, згаданий транспортний засіб аж ніяк не в‘язався з усім, баченим тут. Але, що вони про Пірр знають? Не за літературою фантастичною, звісно.

— О!.. — знову почулося згори. — Труба якась на березі навпроти стирчить. І що це воно таке?

— Чи не фабрика ота, про яку нам тут торочили? І до якої… До якої, здається, капітана потягли?

Тепер вже хлопець на своїй гілці знизав плечима.

— Можливо. Але більше не видно нічого. Заросло все довкіл труби тієї. Аж піниться зеленим.