Розділ «ІІ. Пірр»

— А як з‘ясуємо, що робити станемо? Як додому добиратись будемо?

— Тобі зараз що, важливіше — додому? Чи людину рятувати? Теж мені, командир трипільських розвідників! — Вона помовчала і жорстко додала: — Ти хоч взагалі уявляєш, де він є, дім твій?

Норильцєв у відповідь лише носом хлюпнув. А десь вдалині об берег хлюпнула малесенька хвилька. Небезпечна своєю болотяною млявістю та непоказністю.

— Гаразд, — знялась на рівні Сонька, — йдемо до апарату.

— Ще звечора треба було йти, — знову хлюпнув Зоребор.

— Звечора, звечора, — вишкірилась Такаманохара. — Тут он в річці хрін його знає, що мешкає, а вже у лісі!..

Вгорі почулося гиркання шипокрилих гркавиць.

— Вставай! — гарикнула й собі Сонька, звертаючись до Норильцєва. — На нас ці валухи волохаті принципово, здається, уваги не звертають. Але, знову ж — здається, нам по дорозі з ними. Поки що по дорозі.

— А ви що, дорогу запам‘ятали? — зненацька ущипливо кинув Ігор і Сонька мимохіть почухала потилицю.

І дійсно вчора вони летіли просто навпростець за визначеним наперед, ще в апараті, пеленгом. Дивно взагалі, як зі шляху не збились. Мабуть, в них з Кременчуком ще якийсь пеленг-зв‘язок був.

Сонька рипнула зубами.

— Агов, — гукнула до пожовклого крчовника, що якраз чвалав повз них, — Рсе, як нам до того місця дістатись, де ваш малюк — Нкса, здається — з Кременчуком зустрівся?

Крчовник нічого не відповів, байдуже оминаючи дівчину в заяложених травою джинсах і прилаштовуючись до кінця мовчазної процесії.

— Дуже ввічливо! — гукнула йому в спину Такаманохара. — Хоч би спасибі сказали за те, що ми вас врятували!

Рс рвучко пригальмував. Навіть дивно було спостерігати за цим в умовах вродженої уповільненості його рухів.

— Врятували?!? — якось здивовано відгукнулось в мозку. — Врятували? Ви вогонь застосували, Жву розбудили… А до Великих Перегонів ще майже половина сезону залишилась. Тепер нам прийдеться щодня за водою ходити. Та й чи вистачить тепер її…

— Ну, гаразд, гаразд, — намагаючись бути гранично миролюбною, відгукнулась Сонька, — звідки ми за всі ваші складнощі знати можемо?

— Звідки?! — хіба що не підстрибнув Рс. — Тхнарі все знають. Все. Але ніколи раніше тхнарі свої обличчя не ховали. Ви перші такі розумні з‘явились. Навіть Крк відразу вас не розкусив. Ви краще йдіть собі, йдіть. І спасибі скажіть, що грдяни нам поки що нічого не наказали. І що самі грдяни далеко зараз. На острові аж. А то б ви вже давно у Жві Жвою стали. Так що йдіть собі, йдіть, і більш не вертайте.

Зів‘ялий крчовник розвернувся і підтюпцем кинувся наздоганяти своїх товаришів.

— Послухайте, — хлюпнув носом йому в спину Ігор, — шановний Рсе, скажіть хоч, як планета ваша кличеться?