Розділ 20. «Софіївка» (1799–1800)

— Я пам’ятаю це, батьку.

— Тепер тобі надовго закрита дорога до найвищих кіл суспільства. Але немає худа без добра. Я старію, мені потрібні помічники. А ти як старший син повинен бути в курсі всіх наших сімейних справ — і економічних, і особистих. Зрештою, все, що я створив, перейде до вас, моїх дітей, і тобі потрібно в усьому розібратися.

Граф Станіслав підійшов до великої карти Брацлавщини.

— Мій кузен Вінцентій має намір переселитися до Галичини і, швидше за все, продаватиме Немирів і Ковалівку. І хоча мені зараз важкувато, я викуплю для тебе ці маєтки. А потім ми з тобою і Софією вирішимо, кому з дітей що залишити у спадок, що ще добудувати. Наразі я планую капітально відремонтувати мисливський палац у Тальному — там дивовижні місця для полювання!

— Але ж там є невеликий будинок.

— Так, але я хочу його перебудувати в двоповерховий дерев’яний маєток у швейцарському стилі.

На початку січня Потоцькі отримали листа від Йозефа де Вітте. Серед іншого генерал повідомляв, що в кам’янецькому театрі з’явився дуже цікавий режисер — Антоній Жмієвський.

«Це учень самого Войцеха Богуславського. За короткий час він поставив кілька французьких драм, комедій і навіть невелику оперу», — писав граф Йозеф.

— Я думаю, Стасе, цей Жмієвський разом із нашим Федором-Феррарі можуть організувати тут просто феєричний театр! — із захопленням вимовила Софія.

— Графиня має рацію, ваше превосходительство, — підтримав Софію Людвіг Метцель і багатозначно поглянув на Потоцького.

Граф зрозумів інженера, посміхнувся і кивнув. Жмієвський міг не тільки пожвавити театральне життя Тульчина, а й узяти участь у святі в Умані (графині Софії в травні 1800 року виповнювалося 40 років). Метцель уже пообіцяв графу, що будівельники зроблять усе можливе, і центральна частина парку з водними системами до цього часу буде готова. За задумом графа Станіслава, відкриття парку повинно стати сюрпризом для дружини, необхідно тільки, щоб графиня не потрапила туди до травня.

Станіслав не сумнівався, що запрошені будуть у захваті від парку, а режисер повинен надати святу особливої урочистості і значимості.

Зима і перші два місяці весни пролетіли дуже швидко, тому що всі були занурені в незліченні роботи і проекти.

І ось настав травень.

Такої кількості карет уманчани не бачили ніколи. На майданчику перед входом до парку (біля оранжерей) Метцель розпорядився побудувати для простого народу гойдалки-каруселі, викотити кілька бочок вина і накрити столи, щоб бажаючі могли випити за здоров’я графині.

На відкриття дива природи і творіння рук людських Потоцький спромігся зібрати найблискучіше товариство: Браницькі і Чарторийські, графиня Діана де Поліньяк, граф Шереметєв, усі діти Потоцького, граф Йозеф де Вітте, син Софії та Йозефа Ян…

Екіпажі зупинялися перед аркою, оповитою ліанами і квітковими гірляндами, немов корона. Через зелений тунель і оранжереї гості потрапляли до парку. Доповнював казкову атмосферу парку спів птахів у клітках в оранжереях і просто на деревах.

За оранжереями в тіні дерев був улаштований літній театр. На сцені танцівники розважали гостей, що чекали графа і графиню Потоцьких.

На сцену ніхто з присутніх майже не дивився. Чоловіки, сидячи в зручних кріслах, потягували легке вино й обговорювали останні новини з Європи, жінки розглядали вбрання одна одної, поправляючи то зборки на своїх сукнях, то браслет або намисто, кокетували, намагаючись звернути на себе увагу чоловіків. І звичайно, з нетерпінням поглядали у бік оранжереї: як буде сьогодні одягнена графиня Софія, якими коштовностями прикрасить себе красуня грекиня?

Молодь трималася дещо осторонь від інших гостей. Звідти було чутно гучні вигуки і сміх. У центрі уваги молодих людей був юний штаб-ротмістр у формі Кавалергардського полку. Червоний супервест із білим Мальтійським хрестом і вишитими золотом ліліями на кутах, білі лосини, капелюх із плюмажем, чоботи-ботфорти, палаш при боці і ледь помітні вусики — це був Ян де Вітте, син Софії.