Розділ «32 Одне велике»

Діловито примостившись за столом, він рішуче, з виглядом людини, котра все для себе вирішила, підсунув до себе телефонний апарат. Коли Василь Козуб за звичкою рушив до виходу, Ігор жестом зупинив його.

– Побудь. Тебе стосується.

– Тобто?

– Сам побачиш.

Із Києвом по автомату вдалося з’єднатися сьогодні на диво скоро. Підполковник Бурков немов чекав дзвінка саме цієї хвилини, гаркнув у трубку:

– Уже знаю все!

– Не все. Я…

– Ти! – Тон начальника слідчого управління на тому боці дроту враз стишився. – Сам збирався телефонувати тобі, відкликати. Тут на вухах усі. Тебе ніби хвалять, але ситуація… Коротше, новини погані, Князевич. Не так щоб дуже, але недобрі для тебе. У світлі останніх подій… Гм… Словом, повертайся, все поясню.

– Я сам вам усе поясню. Куди мене хочуть перевести?

– Подалі від міністерства. У цьому є певна доцільність, мусиш зважити і зрозуміти. Рішення ухвалене буквально годину тому, більше нічого не можу сказати по телефону. Сподіваюся, ти дорослий і…

– Не маленький. Готовий написати рапорт хоч зараз. Навіть звільню всіх від зайвого клопоту. Василь Козуб, є тут один лейтенант. Засидівся в дільничних, рости треба. Путящий, пропоную перевести його кудись ближче до міста, до справжньої роботи. Якщо можу взагалі у своїй ситуації щось комусь пропонувати.

– Князевич!

– Так точно, Князевич. Саме з огляду на останні події вважаю – там, на місці, треба дати відповідні команди. Гайворон без дільничного не лишиться. У мене досвіду стане. Впораюсь, як думаєте?

– КАПІТАНЕ Князевич!

– Так точно, капітан Князевич. Що треба для оформлення такого переведення? Можете вже закомандувати, аби готували папери? Рапорт напишу просто тут, ручка є, папір теж, легка і паперова промисловості в нашій країні працюють добре.

– Ти там п’яний?

– Я на службі, як можна. Свідки є.

– Свідки чого? Що ти там не просихаєш?

Ігор не міг пояснити, чому його так несе, тому тішився з зовнішності Козуба – нижню щелепу доведеться підіймати домкратом.

– Ти розумієш…