Розділ «29 Половець»

– І що?

– Я склав два і два. Як ви самі переконалися, ця вся задачка – не біквадратне рівняння, а проста арифметична дія. Загибель того нещасного Уманця давно не давала мені спокою, хоча була надто дурною, щоб викликати якісь прямі підозри та насторожити. Інакше його б давно зв’язали з Ярчуком, і ваша присутність… Гм, вас чаша ця минула б. Облаву я наказав улаштувати саме на Ярчука. Він, за моїми розрахунками, мусив засісти десь поруч.

Ігор машинально засунув руку в кишеню плаща. Пачка «Ватри» зіжмакалася, цигарки всередині розкришилися. Князевич роздратовано жбурнув її під ноги. Половець спокійно видобув «Космос», простягнув розпечатану пачку, підніс вогню, закурив сам.

Солдатик уже перестав блювати. Відсторонивши рукою товаришів, сам поволі підводився з колін, тримаючися за найближчий стовбур.

– Я далі про вас нічого не знаю, – сказав Ігор. – А вам про мене доповідають.

– У мене служба така. Комітет державної безпеки СРСР, не плутайте про всяк випадок із вашим, республіканським. Якщо я тут з вами розмовляю українською, це лише означає, що я закінчив філософський факультет Київського університету, а народився взагалі у Бродах. Полковник, чотирнадцяте управління, знаєте, що це таке?

– Приблизно.

– Ми відповідаємо за стан здоров’я керівників центрального апарату й курируємо здоров’я керівників союзних ЦК. Але служимо всі в одній системі, тому можете вважати мене відповідальним за всю цю операцію.

– Яку?

– Ой, не робіть із себе такого вже наївного провінціала! Ви дуже добре попрацювали, це відзначиться в усіх відповідних доповідях. Я підпишу особисто. А ви дасте підписку про нерозголошення державної таємниці.

– Об’єкт у лісі – державна таємниця?

– Об’єкт? – Брови Половця стрибнули вгору. – Що ж, можна і так називати. Якщо вже ми сюди дійшли, прогуляймося з вами до цього самого об’єкта. Заразом з’ясуємо ряд питань. Ось тільки закомандую.

Половець підійшов до офіцера, щось коротко наказав йому. Той, своєю чергою, теж розпорядився, і солдати, стиха матюкаючись, почали піднімати тіло Ярчука на руки, ворочаючи його, немов мішок із картоплею.

Полковник повернувся назад, легенько ляснув Ігоря по плечу.

– Ходімте.

Якийсь час рухалися мовчки. Нарешті Половець заговорив, не дивлячись на Князевича:

– Судячи з окремих ваших реплік, Ярчук дещо встиг вам розказати.

– Зізнався у скоєних злочинах. Отруїв усіх трьох, помстившися за скоєні злочини.

– Злочин за злочин.

– Кров за кров.