Розділ «10 Божа кара»

– Пушкін, російський поет. Стоїть спиною до будівлі КДБ, і хоч би йому що! Пам’ятник, розумієш? То як, у вашому Києві подібні діла завелися б?

Тепер Ігор вирішив за краще промовчати: надто свіжим був власний досвід. Пилипів міг би вже не старатися, Князевич і без того його становище розумів як ніхто. Та, схоже, майора вже несло, спинятися він не збирався, вивалював давно накипіле.

– Добре, мовчи, раз мовчиться, – промовив Орест. – У мене, до речі, ще один сюрприз для тебе є. Він, власне, для всіх сюрприз. Джерело…

– До речі, – враз перервав його Ігор. – Воно хоч реальне? Є таке?

– Є, – кивнув Пилипів. – Ніколи в тих краях не бував, але якась жінчина подруга колись добиралася туди води набрати, свекруху радикуліт замучив. Не знаю, чи вода допомогла, чи лікарі, тільки коли водою жінку кропили кілька днів, болі минули. То таке. Джерело, словом, є.

– І солдати біля нього стояли? Чи зараз стоять, пост ніби є…

– Є, я дізнавався. Він раніше був. Останніми роками наче зняли. Люди, мовляв, порозумнішали, атеїстична пропаганда працює, забобони й мракобісся подолані. Нині ж там знов поставили охорону. Екологічна небезпека, заражена територія, надзвичайна ситуація. Але це тільки ми знаємо, широко не розголошується.

– А місцеві теж не знають? Вони ж по лісах ходять…

– Не в той бік. І, кажу ж, не так масово. Одиниці хіба.

– Звісно, не сійте паніку, для чого, – погодився Князевич. – Я так розумію, до казок, пов’язаних із тим джерелом, тут поставилися серйозно.

– Не всі, – уточнив Орест. – Хоч тепер – так. Дуже серйозно.

– Тепер – це що значить?

Рука Пилипіва похлопала картонну поверхню теки.

– Воду з джерела Святої Варвари… так званого джерела Святої Варвари… її брали на аналіз. Просто там, на місці. Експерти порівняли. Всі троє померлих дійсно пили воду саме з цього джерела. Там є якісь особливі ознаки, котрі не дозволяють у цьому сумніватися. Ось, ці висновки тут, у папці. Хочеш – почитай потім. Суть я тобі сам скажу. – Майор зітхнув, ніби збираючись повідомити страшну новину. – Отже, пробний забір води з зазначеного джерела показав: усе нормально. Чиста, наповнена мінеральними речовинами, корисна для здоров’я, безпечна. Але: іншої води перед смертю жоден із трьох не пив. Розумієш?

– Ні. – Князевич усе прекрасно розумів.

– На той момент, коли в околицях Гайворона почали знаходити мертві тіла, джерело вже не охоронялося. Всякий, хто знав дорогу, міг туди дістатися. Для чого? Тобі пані Анеля розказала казочку чи легенду, розумій як хочеш. – Майор знову зітхнув. – Якщо всі троє грішників випили цю воду, чистісіньку воду, то вона, згідно з попередженням, стала для кожного з них мертвою. Хоч як крути, Князевич, – кара за гріхи. Божа кара, Ігоре. Інших пояснень цим смертям ані я, ані хто інший тут у нас поки не знаходить. Лиш дивимось один на одного, вголос не говоримо. Ось і не вір у казки, Ігорку…