Розділ «8 Кава запарена»

Рішуче відсунувши горня, він легенько ляснув долонею по столу.

– Так. Або тут хтось щось крутить, або…

– Не жени дніпровську хвилю, капітане. – Пилипів зітхнув. – Без нашої пані Христини в нашому ділі ніяк.

– А вона до чого? – Раптом Ігоря осяяло. – Патологоанатом, робила розтин, щось знає. Правильно?

– Не зовсім.

– Чого тягнеш кота за яйця?

– Не гарячкуй, кажу. У нас тут, знаєш, своя специфіка. Пані Христина має колежанку, пані Анелю. Ото вже справжня пані, скажу тобі. Нашу пані ще можна товаришкою назвати, відгукнеться. А ця пані – куди там! Тобі треба зустрітися з нею, поговорити. Про це саме запитай, вона тобі все викладе. Зараз дзвоню пані Христині, вона телефон дасть.

Розвернувшись разом зі стільцем до телефонного апарата, Пилипів зняв трубку, накрутив на диску номер. Гість ніби відразу перестав для нього існувати, принаймні на якийсь час. Князевич, уже навіть не намагаючись розібрати, куди приїхав і в що влазить, не знайшов нічого мудрішого, як знову закурити. До розмови колеги не дослухався, байдуже ковзнув очима по газетному аркушу. Під знайомим уже заголовком про єднання молота з плугом побачив віршовані рядки, прочитав навмання:

Буде він завжди в усьому перший,

Як для людства зорі на Кремлі.

Хай його величні плани вершить

Добротворець миру на землі!

Далі йшло в такому самому дусі. Князевича несподівано зацікавило, з якої це нагоди невідомий йому місцевий поет заримував Кремль із землею, та Пилипів відвернув його увагу:

– Ігорку, давай, я вже про все домовився!

– Тобто?

– Пані Анеля саме зараз збирається у Старий парк гуляти. Шофер тебе відвезе, сам не знайдеш. Ти ж не знаєш, де в нас той Старий парк. Поговори з нею, поговори.