TextBook – Візьміть пораненого, з ногою у нього зовсім погано!
– Нацик?
– Звідти.
– Дайте поглянути. Твою маму! Ми таких гнійних не беремо, у нас операційна стерильна, – ніби операційні бувають нестерильні.
Наступна лікарня:
– «Правий сектор»?
– Ей, укропе, ти – «Правий сектор»?
– Ні, я вчитель фізкультури.
– Та однаково у нас хірурга немає!
– Так куди нам його?
– Та куди хочете. Хоч під парканом викиньте!
– Під паркан – це ідея! Заманався я вже по вашому Донецьку колобродити!
– Ні, козачок! Ми, якщо взялися, то мусимо в лікарню його здати! Зрозуміло? – відповідальний попався сепар, тут Санітару пощастило. А, може, просто комизився перед козачком, хто його знає.
Санітар не рахував, скільки лікарень вони об’їхали, і не міг визначити точно, скільки часу пройшло, але вже почало світати, це однозначно точно. Нарешті почув: «Заносьте!» – і прочитав краєм ока табличку «Донецька міська лікарня № 9». Молодий хірург, ймовірно, черговий, довго оглядав, зморщившись, рану. Дізнавшись, скільки Санітар пролежав у лісосмузі, поцікавився:
– Чому ти не помер?
Санітар питання проігнорував, а запитав те, про що болісно думав останні кілька годин:
– Ви мені ногу до коліна відріжете чи вище?
– Побачимо. Буду старатися нижче, але обіцяти нічого не можу.
– Загальний наркоз?
– Ні, вколемо в спину, щоб нічого не відчував. Хоча тобі й такий наркоз давати ризиковано, слабкий зовсім. Але що робити, ризикнемо. Ти коли нормально їв останній раз?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іловайськ: розповіді про справжніх людей» автора Положій Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Якби мурахи були великими“ на сторінці 7. Приємного читання.