Розділ «Один Олег і три Андрія»

– І що, ти нічого не пам’ятаєш?

– Ні.

– Але мене ж ти згадав!

– Ти – дружина. В-важко забути.

– Ну, можливо, якісь імена?

– Так, імена п-пам’ятаю: три Андрії…

– Приїхали, – таксист, зовсім хлопчисько, повернувся до них і показав рукою у вікно. – Ось там аеродром. І капепе.

Олег знайшовся в Одеському шпиталі. Подзвонив після декількох днів могильної тиші, сказав: «Я живий!» – і відключився. А вона стояла на кухні й ридала, стискаючи мокрими руками в дрібних квадратних шматочках зеленої цибулі мобільний телефон, із яким не розлучалася тепер ні на секунду.

– Чого плачеш? – запитала, за звичкою підійнявши іронічно ліву брову, матір. – Хто дзвонив?

– Олежка…

– Що – Олежка?

– Живий!

– Так плачеш тоді чого, як живий? – здивувалася мати.

Наталія і сама не знала, чому плакала. Звикла, напевно, за останні дні – плакати, хоча це важко робити, працюючи продавцем у сільмазі – покупці жаліють, навіть шеф розгнівався: «Так працювати не можна! Йди додому!» Не пішла, плакала в обідні перерви – робоче місце нині коштує дорого. А вдома хіба що на городі поплачеш, а так мати побачить – накричить, не любить порожніх сліз.

Два місяці, поки чоловік охороняв військові об’єкти в тилу, навіть не переживала, хоча часто й не знала, де він. Весною охороняли місцевий військкомат, потім відбули до Кіровограда, в 42-й батальйон територіальної оборони; а про службу в Краматорську дізналася лише тому, що переслав фотографію з улюбленою актрисою Адою Роговцевою, що приїжджала в звільнене від сепаратистів місто з авторським вечором.

І ось сьогодні вона теж тут, разом із чоловіком – у Краматорську. І місто як місто, і люди як люди, але шкірою відчувається, як тремтить напруга в повітрі, як перехожі поглядають один на одного – не те, щоб недружньо, але не лагідно – точно. А може, це їй так здається і потрібно хреститися? Вона ж рідко куди з села виїжджає. Може, тут так прийнято? Це ж – місто, це ж – Донбас. Зовсім інший світ, якщо помацати і придивитися, зовсім не такий, яким він виглядає звідти, з глибини України. Біля капепе набрала на мобільний командира частини, той дав команду пропустити.

– А хто вони, ці три Андрії? – запитала у чоловіка.

– П-побратими мої, – після контузії він став трохи заїкатися, коли хвилювався.

– Пригадаєш їх, якщо побачиш зараз?