– З якого?
– Двадцять восьмого.
– Сьогодні – перше вересня.
– Перше? Двадцять восьме, двадцять дев’яте…
– П’ять діб майже.
Про що говорив із дружиною, Санітар не запам’ятав. Запам’ятав лише тишу в трубці після своїх слів і тихий стогін: чи то від радощів, чи то від відчаю, не розібрав.
Через кілька годин його забрала воєнізована «швидка» з Донецька – в районній Старобешівській лікарні для нього зробили все, що змогли, і навіть, напевно, більше. Двоє чоловіків – один місцевий сепаратист у військовій формі з «ак», другий – козак у волохатій папасі й шароварах – поклали Санітара на ноші й заштовхали в машину. Санітар, побачивши козака, відразу подумав, що це галюцинація – ну, не може доросла людина абсолютно серйозно ходити в такому клоунському одязі, тому запитав у місцевого:
– Карнавал у вас?
Місцевий аж розсміявся:
– А вони завжди так ходять, ці козачки!
– А ти козак який? – запитав у рядженого. – Запорізький?
– Кубанський я, – незадоволено відповів козачок. Така розмова, очевидно, йому не подобалася.
Перед тим, як їхати, Санітара ретельно обшукали – витягла з кишень паспорт і військовий квиток, погортали. По факту Санітар потрапив у полон, але ця обставина його вже мало хвилювала. Він, виходячи зі стану рани, з відчаєм думав, що рахунок йде, ймовірно, на години, якщо не на хвилини – зараження по нозі піднялося занадто високо, й існувала висока вірогідність, що перекинеться на весь організм.
До Донецька їхали не менше години, з незрозумілими зупинками. Місцевий і козачок весь час між собою сперечалися, але суть розбіжностей Санітар не вловив. Дорога була більш-менш рівна, його швидко вколисало, і все, що відбувалося, він сприймав крізь біло-рожевий візерунок напівзабуття.
По дорозі заїхали в першу ж лікарню, на яку натрапили в Донецьку, під’їхали до санпропускника. Неспішно з відділення спустився лікар:
– Кого привезли?
– Укропа.
– Ми укропів не лікуємо.
«Зате чесно», – подумав Санітар.
Узяли ноші, засунули назад у машину і поїхали, матюкаючись, далі. Донецьк – місто велике, їхали недовго.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іловайськ: розповіді про справжніх людей» автора Положій Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Якби мурахи були великими“ на сторінці 6. Приємного читання.