Розділ «Сімейна справа Семенових»

– Але… – щось хотів сказати батько. – Як… – Ігор ніколи не бачив у нього такого здивованого і водночас розгубленого обличчя. Та він і сам був приголомшений не менше.

– Звичайно, ми знаємо, що Юрій Семенов героїчно загинув, захищаючи Батьківщину, – продовжив комсомолець. – Але від цього його подвиг стає ще величнішим! Тому Комуністична партія…

– Юрій Петрович Семенов – це я! – нарешті, впоравшись зі словами, сказав батько.

– Чому посмертно? – скинув заціпеніння Ігор. Він давно відставив мітлу до яблуні й тепер пильно дивився на нагородні документи, йому не терпілося прочитати, що там написано. Його батько – Герой Радянського Союзу! Ні, він знав, що батько пройшов, точніше, проїхав у танку, точніше, в кількох танках, всю війну. Був поранений, перебував у полоні, втік, але про це все батько завжди розповідав у властивій йому манері – з усмішкою, легко, не заглиблюючись у деталі: там сестричка в госпіталі допомогла, там полька покохала і врятувала, там те, там се, словом, відбувався жартами від серйозної розмови про війну, як міг. Хіба що за святковим столом, коли приходили товариші, такі ж фронтовики, Ігор краєм вуха чув нерадісні розповіді. Не про подвиги – про те, як гинули товариші.

– Той самий? – здивувалися гості. – Юрій Петрович Семенов? Легендарний танкіст?

– Ну чому – легендарний? Звичайний танкіст… – батько повернувся з будинку з паспортом і спустився, злегка кульгаючи, сходинками в двір. – Дивіться.

Комсомолець і піонерки, не стримуючи емоцій, схилилися над паспортом.

– Усе збігається, – здивовано сказав комсомолець. – До останньої букви. Але чому тоді посмертно, Юрію Петровичу?

– Ти ще запитай, чому через двадцять п’ять років? – розсміявся батько. Він тримав нагородні документи в руках, не приховуючи торжественної усмішки. Ігорю теж кортіло підійти ближче, але він немов пустив коріння в землю за ці хвилини розмови і став ще одним деревом на подвір’ї.

– Синку, подивися, – батько сам простягнув йому папери, – як пишуть цікаво! Де треба розписатися, товариші?

Він стояв під білим розквітлим абрикосом – ще молодий, упевнений у собі чоловік, з відкритим красивим обличчям, який знає ціну життя і смерті. Дівчата-піонерки з неприхованим захопленням дивилися на нього – такими от і мають бути герої. Так вони і повинні виглядати… Якщо живі.

«Короткий конкретний виклад особистого бойового подвигу або заслуг.

Командир 3-ї роти старший лейтенант Семенов у бою за село Багриново 15.7.43 р. проявив взірець мужності і відваги. Діючи на лівому фланзі полку, рота при своєму просуванні зустріла опір самохідок і артилерії противника, які вели фланговий вогонь. Поєднуючи маневри з вогнем, рота під управлінням старшого лейтенанта Семенова допомогла 2-й танковій роті й піхоті, що взаємоділа з ними, захопити й утримати Багринове. Особисто старший лейтенант Семенов вогнем зі свого танка підпалив одну самохідку, підпалив бліндаж зі скупченням піхоти, штабну машину і два ручні кулемети, подавив вогонь однієї арт. батареї. Гарматно-кулеметним вогнем знищив 25 гітлерівців. Семенов загинув, ведучи вогонь із танка, що горів. Командир 36 ТП підполковник (Макаркін).

Командувач 61-ї армії гвардії генерал-лейтенант Бєлов. 22 липня 1943 р.

15 липня 1943 р. за бойовий подвиг на Орловсько-Курській дузі представлений до звання Героя Радянського Союзу.

Запис зроблений з нагородного аркуша архіву Міністерства оборони СРСР».

Дев’ятого травня за чаєм – мама за такої урочистої нагоди покликала родичів і друзів – Батько жартував:

– Ось що означає – нагорода знайшла героя!

– Так, Юрку, а ти двадцять п’ять років без Зірки ходив! Несправедливо! – пожартував хтось із гостей.

Батько спохмурнів: