Розділ «Ностальгія»

Після їх від’їзду в таборі лише й мови було, що про неймовірне везіння Авдєєвих.

– От пощастило людям! – казали.

– І не кажіть! Вони й року тут не просиділи, і от, маєш, дозвіл на проживання.

– Та ще й де житимуть? У столиці.

– Уміють же люди!

Від цих розмов Люсі ставало ніяково, воліла залишити компанію, де починали говорити про таке.

– Ти дійсно думаєш, що Авдєєвим слід заздрити? – запитала якось у Миколи.

– А то? – чоловік наминав за обидві щоки обід. – Подай солі, – попросив.

– У Варі рак, Ніку, – наважилась зізнатися Людочка, хоч Свєта й просила її не розповідати. Подумала, родина тут більше не живе, тому можна відкрити завісу.

– Та чув я ці плітки. Кому ти віриш? – запитав скептично.

Невдовзі після від’їзду Авдєєвих Бабенки отримали офіційного листа, де зазначалося, що їм відмовлено у наданні права на проживання на території Фінляндії, бо вони не мають достатньо доказів свого переслідування на батьківщині, аби отримати статус політичного біженця. І таке інше по тексту. Микола не встиг прочитати документ, як впав у розпач, заходив кімнатою, прикладаючи руки до голови, бубонів:

– Чому? Чому? У нас же маленька дитина. Вони не мають права викидати нас. Отак просто прийдуть та й пожбурять з країни, наче ми шолудиві собаки?

– Ніку, припини, – заспокоювала Люся. – Тут написано, що ми можемо оскаржити рішення. Протягом двох тижнів потрібно «звернутися до департаменту (кімната 22)», – читала вголос із аркуша, – «та написати заяву. Тоді очікувати виклику на додаткове інтерв’ю».

– Гади, сволота, лосі! Квасити нас тут більше року, а потім…

– Тобі ж не обіцяли, що стовідсотково дадуть статус. Навпаки, ми знали, що шанси мінімальні, – підвищила голос жінка.

– Але ж у нас дитина. Он Авдєєвим із дитиною дали, – закричав.

– Не порівнюй, – суворо наказала й грізно подивилася на чоловіка. Той зрозумів, що краще не торкатися цієї теми. – Отямся! Нічого екстраординарного не сталося. Усе прогнозовано. Тепер напишемо заяву, сходимо на допит і спокійно чекатимемо ще рік.

– А може, й більше.

– Ну, от! – підхопила. – Грошей трохи наскладали. Наскладаємо за наступний період ще. Чого нам перейматися? А скільки у нас бабок? – Люся під цю дудку хотіла вивідати таємну інформацію.

– П’ять тисяч, – випалив.