Розділ «Сімейне життя»

Сімейне життя почалося з обмірковування й обговорення планів утечі з Батьківщини, які набули промислових обсягів і заповнили увесь життєвий простір новоствореної сім’ї. Микола розпочав активне листування зі своїми колишніми колегами-моряками. Один із них був запрошений і невдовзі пристав на пропозицію завітати до Миколи на гостину. Тепер дружбак мешкав не в далекому Мурманську, а в сусідній області. Його також звали Коля. Щоб не переплутати, називали один одного Великий і Малий. Той інший був дійсно малий на зріст, десь такий, як Людочка. Він дівчині не сподобався. Почав обдивлятися, наче товар, скривився й, плеснувши Миколу по руці (мабуть, хотів по плечу, та не дотягнувся), проговорив надтріснутим голосом:

– А пам’ятаєш, як ми «запалювали» з дочкою капітана?

– Не ми, а я! – хизувався Микола, й трохи не переймаючись, що його почує дружина.

– Це ти так думав, – беззвучно реготав Малий, примружуючи й без того вузькі очі.

Людочка вказала на продукти, залишені в холодильнику, й дременула на роботу.

– Якщо ти хочеш накивати п’ятами, потрібно в Лобастого купити фіктивний виклик, припустимо, до Фінляндії. Туди зараз усі пруть, – після того, як за Людою зачинилися двері, Малий став серйозним.

– А Лобастий що, також повернувся?

– У тому й справа, що ні. Він досі ходить у море, – задумливо промовив Малий. – Знав, до кого клеїтися. Тому в нього все в порядку. Це ми з тобою вибрали, бляха-муха, дочку капітана. Зависоко взяли.

– А я думаю, хто мені тоді заважав? – Великий грайливо схопив Малого за шию.

– Дурний ти, хоч і Великий, – Малий безцеремонно поліз до холодильника та витяг звідти мисочку, в якій мокнув білий квадратик бринзи. – Хіба я тобі заважав? Я використовував свій шанс. Та ти думаєш, у неї лише ми були? – голосно засміявся. – Коли тебе списали… коли тебе застукали, а тоді списали, я до неї ще півроку ходив. А вже коли мене списали, то виявилося, що наших там побувало о-го-го.

– Т-а-а-ак, Лєнка була ще та курва.

– А то… А твоя, ця, хоч щось уміє?

– Не твоя справа. Їж давай, і поговоримо детально.

– А ти змінився. Такий правильний став.

– Це ти змінився. Слизький став.

– Морем вивчений, то й слизький…

– Розповідай!

І Малий розповів, що найкращий спосіб покинути ненависну Батьківщину – виїхати за запрошенням, краще за реальним, дійсним, але якщо немає такого, то можна зробити й фіктивне, просто дорожче буде коштувати. Мовляв, зараз усі повії фінками поставали, заміж вийшовши, то й немає багато питань, чого ти, припустимо, їдеш, де взяв друзів чи знайомих у холодній Суомі. Просто кажеш: подруга, чи там, сусідка, сестра чи однокурсниця. А до моряків узагалі питань не виникає про знайомства. Бував, мовляв, у деяких країнах, познайомився. А далі на свій розсуд: або просиш притулку в самій Фінляндії, або преш далі, до Швеції. Микола Малий пропонував саме цей шлях. Казав, що ходять чутки, ніби Швеція більш лояльно ставиться до біженців, швидше надає статус, громадянство, більше вірить розповідям про дисидентство. Радив, як безпрограшний варіант, говорити, що ти представник секс-меншин. У Швеції цю тему просто обожнюють.

– Поспішив ти, Колян, одружитися, – Малий голосно гикнув.