Розділ «Баскетбол»

Стіни душової були облицьовані білими кахлями. Подекуди замість кахляних квадратів, що випали, темніли бетонні чотирикутники; на стелі набрякали важкі краплі, а з душу — пластмасового розпилювача на високій нікельованій трубі — широким віялом хльостала гаряча, дуже гаряча вода. Антон спробував покрутити вентиль — марно; температура води не регулювалася.

Хлопці стояли, закинувши голови, підставляючи їх під киплячі струмені. Тепер на них не було футболок, і Антон не міг розрізнити, де свої, а де чужі. Де гравці Мела, а де — Людовика.

Душова була простора. Кранів вистачало на всіх. Випадково — чи не випадково — Антон вибрав собі душ навпроти Сашкової кабінки.

З усіх цих хлопців Сашко — суперник — був йому найближчий. Може, тому, що саме Сашко був першим, кого він зустрів?

— Ставай під струмінь одразу, — сказав Сашко, дивлячись, як Антон намагається остудити воду в долонях. — Звикнеш. Це все-таки не окріп.

— Так? — непевно запитав Антон.

— Послухай мене, — сказав Сашко. — Йди відразу під душ.

Антон послухався. У першу хвилину було нестерпно, але потім — дуже швидко — він справді звик. Тільки морщився.

— Ти — чому? — запитав Сашко, дивлячись у мокру стелю. Щоки його були дуже блідими як для людини, котра стоїть під гарячою водою.

Антон вирішив промовчати.

— Я в армії, — сказав Сашко. — Мене ці козли… Ну, не важливо. Коротше кажучи, я в армії, а ти? Теж?

— Я в армії не був, — сказав Антон. — Я в інститут…

— То ти на гражданці? — здивувався Сашко. — А чому?

Антон удав, що не чує.

— Я думав, що мені буде якесь послаблення, — замислено сказав Сашко. — Через цих козлів. Виявилося — ні фіга. Просто мені пощастило, що Людовик шукав баскетболіста. А то загримів би на загальних підставах…

— Як це — на загальних підставах? — запитав Антон.

Сашко зіщулився під гарячим душем:

— Хрін його знає. Я думаю, що це гірше, ніж тут… Значно гірше. Той хлопець, що грав з Мелом раніше — він тепер на загальних підставах.

— Ти мене чому сукою обізвав? — запитав Антон.

Сашко недобре скосив очі: