Розділ «Останній Дон Кіхот»

Вам смішно? Смійтеся. Дурна жінка рушає в героїчний похід? Верхи на Росинанті?! У лицарських обладунках?! Шляхом, який і не всякому здоровому чолов’язі до снаги, а до того ж — безглуздий?!

Вона повернула голову — і зустрілася очима із Санчо.

Так, зброєносець зовсім очманів; у нього був такий дурнуватий вигляд, що вона не витримала і розсміялася.

Взяла до рук списа… Примірилася… Нічого, здолає. Збити парочку велетнів — якраз.

Підняла підборіддя:

— Алонсо… Я повернуся. Розумієш… що б там не було, але Дон-Кіхот… Прощавай. До побачення, Алонсо.

Санчо дивився, як їде Альдонса…

Санчо дивився, як рушає в мандрівку славний лицар Дон-Кіхот.

Що це? Трагедія? Фарс?

Алонсо теж дивився їй услід. Дивився, затамувавши подих.

Дон-Кіхот їде без Санчо Панси?!

Зручніше розмістивши в кріслі свого бідного хазяїна, Санчо поспішив до вікна. Виглянув саме, щоб побачити, як Альдонса сідає в сідло… Сідає легко, незважаючи на вагу збруї…

— Еге! — вирвалося в нього. — А така ж жінка, вона… Пробачте, хазяїне, але вона хоробро поскакала! Батько у неї не приборкує коней?

Алонсо мовчав.

Санчо поспішно витер чоло рукавом:

— От, як… Ух…

Метнувся до дверей; повернувся назад. Клякнув перед кріслом на коліна:

— Ну, як вам, сеньйоре Алонсо? Краще?

Алонсо кивнув.

— Сеньйоре Алонсо… я… Жінки, вони непослідовні, як… Немає такої тварини на світі, щоб з нею порівняти. Весняний вітер у порівнянні з жінкою — педант, він просто зразок послідовності… Флюгер на даху в порівнянні з жінкою — зануда. Та вона честю готова пожертвувати, щоб чоловіка при собі втримати… А от коли чоловік залишився — він її, пробачте, неначебто і недостойний… Ні, брешу, чого це я… То висне якорем, то надувається вітрилом — така вона, жінка… Куди там тій Дульсинеї, ви мене пробачте на слові, пане Алонсо, але ваша сеньйора Альдонса будь-якій Дульсинеї сто очок фори дасть… Кажуть, де чорт не справиться, туди бабу пошле!