Розділ «Глава 2»

— Як? — це вихопилось у Лани мимохіть, і було неввічливо, проте з таким іменням вона ще не стикалась.

Та жінка не образилась.

— Ія. З грецької — «фіалка», — охоче, і, як видно, не вперше, пояснила вона. — Це моя мама пожартувала, вона в університеті викладає історію Давньої Греції. Хіба я схожа на фіалку?

— Ні. І якщо вже порівнювати вас із квіткою, то я б сказала, що ви схожі на тигрову лілію. Або ще на чайну троянду.

— Дякую, — всміхнулась Ія. — Тигрова лілія — звучить, як музика. А троянди я не дуже люблю. Вони для мене надто помпезні, надто урочисті, якщо ви розумієте, про що я. А вас як звуть?

— Світлана, — повертаючи обличчя до всього сімейства одразу, назвалася вона. — Для друзів — просто Лана.

— Дивина, — задумливо відзначила Ія. — Зазвичай це ім’я пасує тільки білявкам, але для вас краще й не придумати. Ну все, досить балачок. Час вечеряти.

Ще півгодини тому в Лани мороз по шкірі пробігав через думку про те, що доведеться з кимось спілкуватися, а зараз, накриваючи стіл під розмірений перестук коліс, вона раділа, що нові знайомці не дозволили їй залишитися сам на сам зі спогадами — єдиним, чого вона боялась у своєму житті. Боялась тому, що не мала над ними влади, тому, що ненавиділа почуватися безсилою.

— Може, ви спочатку самі повечеряєте? — ризикнула запропонувати Світлана, побачивши, що її скромний запас продуктів порівняно із запасом її виглядає, як вітрина гастроному часів перебудови поруч із вітриною супермаркету. — Не хочу вас об’їдати.

— Не хочете — не об’їдайте, — рішуче заявила Ія, — але вечеряти ми будемо всі разом. Ви, — з жалістю поглядаючи на куці припаси Лани — два варених яйця, шмат хліба і рибні консерви, припустила жінка, — мабуть, самі живете?

— Та ні, — збрехала Світлана, — просто відрядження вийшло несподівано, і я не мала часу приготуватися, як слід.

— І ніхто не прослідкував, із чим ви рушаєте в дорогу, — Ія кивнула. — Зрозуміло. Ви більше любите смажену курку чи біфштекс? Чи ви, не дай Боже, вегетаріанка?

— Чому «не дай Боже»?

— Та тому, що в мене двоє мужиків у сім’ї, а як брата рахувати, то навіть троє, і нагодувати їх вітамінами зимою виходить тільки у вигляді пігулок. Така морока, — Ія махнула рукою, — м’ясо з м’ясом їдять. Це я до того веду, що з овочів у мене тільки пара солоних огірків.

— Ні, все гаразд. Я теж люблю м’ясо. Хоча… зараз піст.

— Ой, люба моя, головне в пості зовсім не їжа, а духовне очищення. І чи так ми вже дотримуємось усіх церковних канонів? Крім того, сьогодні Святвечір у католиків. Задля спокою вашого сумління можемо дочекатися першої зірки.

— Он вона, — малий зірвався з місця і прилип до вікна, тикаючи пальцем у ліхтар, що повільно пропливав за вікном — вони саме проминали якусь станцію. — Бачите, яка яскрава?

Жінки перезирнулись і розреготалися.

— Ну як тут встояти? — крізь сміх спитала Лана.

Упродовж вечері Іванко здебільшого мовчав, хоча мовчання це не було відлюдницьким, набундюченим презирством, а радше втомою й стриманістю справжнього чоловіка, який залишає щебетання жінкам, а собі — справи, зате Ярослав говорив за двох. Ія тільки головою хитала, слухаючи сина.