Розділ «Глава 21»

— Сподіваюсь на те. Та я все ж пройдуся з вами — про всяк випадок. Бо випадки бувають різні. А куди ви зібралися, якщо не секрет? Що це вам, у парк на ніч припекло?

— Та я не в парк. Я тут одного дідуся хочу провідати… дізнатись, як у нього справи. Він зупинився в «Замку Лева».

Хлопець присвиснув.

— Люба пані, нічого вам туди йти — тільки час змарнуєте. Якщо ваш дідусь зупинився у «Замку Лева», то справи у нього добре. Я б сказав, прекрасно. Ви хоч уявляєте, скільки там коштує номер… він у якому мешкає?

— У напівлюксі.

— Шоколадно, — видав парубок, ледь не облизуючись. — Прийміть мої запевнення, що у того старого справи йдуть значно краще, ніж у мене.

— Не те, щоб я вам не вірила, юначе, — ні до чого не зобов’язуюча балачка хлопця подіяла на Лану, наче теплий плед, і дівчина зігрілась та розслабилась, — проте я все ж волію переконатись в цьому особисто.

— Бажання леді, — парубок засміявся, розводячи руками — мовляв, проти жіночого свавілля я безсилий.

Він провів її до дверей одного з особняків, в яких розташований готель, обережно, шанобливо — аби вона, не дай Біг, не подумала поганого — підтримуючи її під лікоть на крутих сходах, і зупинився, чекаючи, доки вона увійде у вестибуль. Та Лана вагалася — їй хотілось сказати хлопцю щось добре, тепле, подякувати якимись особливими словами за те, що він згаяв стільки часу заради практично незнайомої людини, проте, як на гріх, нічого доброго на думку не спадало. І тоді Лана простягнула йому руку і просто сказала:

— Дякую.

Юнак схилився над її рукою так низько, що ледь в попереку не зламався, ніжні вуста на мить торкнулись шкіри.

— І вам спасибі.

— За що ж?

— За прогулянку. Ви така гарна. Даруйте, якщо я ляпнув щось не те — ну, тоді, про каблучку…

— Все добре. А як же тебе звуть, рятівнику?

— Ну, я ж не врятував. Намагався тільки. Ви б і без мене впорались. Жінки, — від усміху на щоках у хлопця заграли ямочки, і Лана згадала, де бачила його — миттєво, так, ніби спалах блискавки освітив темне небо її свідомості, — взагалі прекрасно обходяться без мужчин.

— Ну, не так уже й прекрасно, як тобі здається. І все-таки?

— Славко.

— Скорочене від Борислава?

Усмішка збігла з вуст юнака.