Розділ «VII»

Його привів до тями біль у шиї та потилиці. Отже, заснути на якийсь час усе-таки вдалося. Уже був ранок. Щілини, помічені вчора при огляді гаража, пропускали всередину світло. Напевно, година сьома. Андрій спробував підвестися й мало не застогнав. Який біль! Боліло все — плечі, сідниці, коліна. Але найбільше — шия.

Він миттю пригадав усе, що сталося вчора, і знову виринули важкі тривожні думки. А що ж далі? Сподіватися, що все владнається саме по собі, не доводилося. Знову зринув у пам’яті старий будинок у формі літери «Г», білявка з квартири на першому поверсі. Це вона направила його сюди, просто в пастку. І зробила це, не знаючи про Ліну, адже, підсвідомо зберігаючи таємницю, він чітко виконав побажання своєї пацієнтки. Цікаво, чи немає часом у цієї «сусідки» великої родимки на лівому чи пак правому плечі. На превеликий жаль, Андрій не міг зараз цього перевірити. Думки почали плутатися.

Металевий звук ззовні гострим шпичаком штрикнув у серце, і воно відразу стрепенулося шаленим ритмом. Хтось відчиняв двері! Стати ближче і спробувати видертися? Андрій не був певен, що це йому вдасться. А згадка про вчорашні удари позбавила його рішучості: так і залишився стояти біля стіни.

Замок клацнув, але замість дверей прочинилося лише маленьке віконце на них, і хтось по-російськи запитав, чи він ще живий.

— Поки що живий, — відповів Андрій, — так, наполовину.

— Це добре, — сказав той, хто прийшов, — зараз я відчиню двері. Стій, де стоїш, і не здумай щось утнути, бо собі гірше зробиш.

Знову клацнуло, і двері відчинилися. Навколо стояла тиша. В отворі з’явився високий худий чоловік у короткій шкіряній куртці і сперся рукою на одвірок. На фоні вранішнього сонця риси його обличчя не розрізнялися. Кидалося в очі лише волосся, що майже сягало плечей. І все. Він був сам. Андрій мимоволі випростався, та чоловік застережливо підняв руку:

— Ну-ну, спокійно. Не варто цього робити, аби не шкодувати решту життя.

— Чому? — просто запитав Андрій.

— А це я тобі зараз поясню. Тільки спокійно, не гарячкуй. Введу, так би мовити, у курс справи, а то ще згарячу наробиш дурниць.

Про що він мав шкодувати? Що цей бевзь верзе?

Чоловік у куртці підняв руку і клацнув вимикачем. Під стелею спалахнули лампи денного світла. Тут було світло! Андрій мало не заскреготав зубами. Якби він знайшов уночі вимикач, то зміг би прочитати листа і, можливо, мав би тепер якісь додаткові шанси в нав’язаній йому грі. А наступної миті він побачив обличчя незнайомця і несамохіть здригнувся. Щось схоже він бачив лише у схибленому американському кіно.

Чоловік справді був високий та худий, хоча під джинсами й курткою вгадувалася жилава статура. Але обличчя… З-під навислих густих чорних брів в Андрія втупився важкий зловісний погляд глибоко посаджених очей. Довге масне волосся сплуталося й розкидалось по плечах. Чоло та щоки були вкриті численними вуграми, гнояками. На нижній губі зяяла виразка. Крізь низько розстібнутий комір сорочки проглядало чорне волосся на грудях. Рот незнайомця скривився в неприємній посмішці, відкриваючи занедбані зуби.

— Що, не подобається мій вигляд? — посмішка зробилася ще бридкішою. — Доведеться терпіти.

Окрім огиди, було ще якесь дивне враження. Щось характерне було в погляді. Неприємні очі якось по-особливому дивилися на Андрія, викликаючи відчуття чогось дуже знайомого. Він явно бачив колись такий погляд, але пригадати не міг. Незнайомець причинив двері, поставив на підлогу якийсь ящик, що приніс із собою, і сів на нього. Зважаючи на ситуацію, нічого доброго Андрій не чекав, хоча надія, що зараз усе з’ясується, відкриється якась прикра помилка, ще жевріла у свідомості. Він готовий був усе пробачити — і вчорашній напад, і ніч у цьому гаражі…

— Не будемо гаяти часу, — сказав незнайомець. — Мені потрібна від тебе одна річ, точніше послуга. Гадаю, ти хочеш, щоб я тебе відпустив на всі чотири сторони. Ти робиш мені цю послугу, а я відпускаю тебе, і все. Відразу попереджаю: спробуєш наколоти — собі гірше зробиш.

Не встиг Андрій втямити, про що йдеться, як чоловік запитав:

— Ти чув про СНІД?

СНІД? У наш час будь-хто знає про СНІД, а лікар і поготів.