Розділ «ХІV»

Скинувши черевики, скрутивши плащ і поклавши його під голову, Андрій із задоволенням випростався на верхній полиці купе під невдоволеними поглядами попутниць, яких виявилося троє. Здається, вони зрозуміли, що пасажир лівий, і це їх явно дратувало.

Дама бальзаківського віку претендувала мало не на англійську леді. Вона їхала, очевидно, з двома своїми доньками, одна з яких виглядала ще не конче дорослою, а друга… Чомусь Андрієві здалося, що вона була одного віку з Ліною, хоча він, на свій подив, ще й досі не знав віку своєї нічної попутниці та пацієнтки, а тепер ще й клієнтки, як приватного детектива-аматора.

Попутниці з легкою гидливістю косилися на Андрія. Скоріш за все, це була реакція на запах його шкарпеток. Але йому, попри делікатність та сором’язливість, після всіх пригод на такі речі було просто начхати: пробурмотівши якесь вибачення, відвернувся до стіни і вмить забув про цю трійцю. Здавалося, ледь прилігши, одразу засне, та це виявилося не такою простою справою. Наслідки перенапруження. Нервова система надто розбурхана всіма останніми подіями. Ноги гудуть і болять у колінах ще з тієї божевільної ночі, коли оперував Ліну, досі муляє «кінчик шила» в хребті. При найменшому русі болить шия. А на додачу спину свердлять три пари невдоволених очей.

Андрій заплющив очі. Вагон погойдувало, колеса відбивали своє «так-таки-так, так-таки-так».

Неначе наяву перед очима постав отой злощасний вагон приміського поїзда, Ліна… Лише тепер — вперше після розставання з нею — Андрій згадав її: обличчя, рухи, мову, погляд. Усе до найдрібніших рис. Немає сумніву, вона — та, кого йому так не вистачало.

Так-таки-так, так-таки-так…

Колись у нього вже виникала така впевненість, щоправда, щодо іншої жінки. Доля тоді добряче поглузувала з нього, жорстоко покаравши за таку самовпевненість, від душі натовкла носом у його власну помилку. Досада за таку необачність довго ще переслідувала Андрія, знову й знову примушуючи усвідомлювати квапливість в оцінках своїх вражень та почуттів. Виходить, той досвід нічому не навчив: добре забуте, здавалося б, відчуття не лише виникло знову, а й було гострим та до болю знайомим. Відчуття жінки, створеної для нього.

Так-таки-так, так-таки-так…

Зовні у Ліни не було нічого спільного з його колишньою дружиною. Але решта — її манера триматися, говорити, дивитися… Андрій навіть не міг збагнути, що ще. Просто це був до найменших дрібниць той самий тип жінки, який, мабуть, колись дуже давно він вимріяв для себе. А потім упізнав його, вперше побачивши Яну.

Скільки вже минуло років? Спогади охопили його всепоглинаючою хвилею. Після зустрічі з Яною Андрій не сприймав інших жінок. Та що жінок — його просто перестало цікавити все, що не було з нею пов’язане. Здалося навіть, що це щось більше за кохання, адже закохувався він і раніше… Тоді йому вдалося отримати все, чого так прагнув. Але не надовго. Лише на один рік. А вже другий виявився роком титанічних зусиль, яких доводилося докладати, щоб зберегти шлюб. Яна не змінилася. Андрієві й надалі вдавалося передбачати її бажання, думки та вчинки. Може, змінився він сам? Навряд. Хоча, власне, він пробував зробити й це, розуміючи, що якась невідповідність неухильно зростає між ними. Мабуть, ця невідповідність існувала завжди, просто раніше він її не помічав, не розумів, засліплений могутнім почуттям? Хай там що, а Яна лишилася в минулому. Її образ перебував тепер наче за межами реальності, нездатний ні на що вплинути.

Так-таки-так, так-таки-так…

Андрій упіймав себе на тому, що намагається прогнати, зруйнувати аналогію, асоціацію, що виникла з самого початку, відокремити ці два образи, щоб Янина тінь не впала на Ліну.

Яну Дік не любив. Можливо, тому, що вона не любила його. Так, терпіла заради Андрія. Іноді годувала, розчісувала, відносячи, напевно, цю процедуру до розряду прибирання квартири. Та часто якийсь жест або рух виказував її неприязнь — саме до Діка чи до собак взагалі. І Дік мав це бачити, відчувати. Андрій пам’ятав, як веселий та грайливий за її відсутності пес наче знічувався, коли Яна поверталась. Дік одразу припиняв пустощі й лягав на свою підстилку. Потім він, звичайно, підводився, ходив по квартирі, їв, але веселістю й не пахло.

Пізніше, вже після Яни, Дікові доводилося бувати разом із господарем у товаристві іншої жінки, і поводився він цілком пристойно та невимушено, оскільки вочевидь фемінофобією не страждав.

Господи, Дік! Від несподіваної думки Андрій аж підхопився з полиці. Його Дік, добрий слухняний пес, який ніколи нікого не кусав, раптом вчудив отаке з Ліною. Хай навіть вона стала йому на хвоста — це не мало бути приводом. Що як причина в іншому? І він у Ліні впізнав Яну? Жінки, яких різнить лише зовнішність… Жінки, яких слід остерігатися. Собака не вміє свідомо відкидати аналогії, обманювати себе. Він побачив, що його господар, його розумний господар чомусь замість обминути її десятою дорогою просто липне до неї, не усвідомлюючи близької небезпеки. А кожний порядний пес повинен ставати на захист свого хазяїна, що і зробив відданий Дік.

З одного боку, усе це віддавало неабиякою містикою. А з іншого…

Так-таки-так, так-таки-так…

Заплющивши очі, Андрій намагався відключитися, але щойно вдалося позбутися однієї неприємної думки, як у голову одразу лізли інші. Зараз його по-справжньому хвилювало, чи жива Ліна й чи не інфікована вона вірусом імунодефіциту? Яким чином вона пов’язана з усім цим жахом? Якщо, звичайно, не брати до уваги того, що бовкнув тоді в машині довговолосий, якщо то був усього-навсього чорний жарт і він шукає її з іншою метою, аніж помститися.

І що, приміром, може означати лист до Іри іспанською чи португальською? І хто така Іра? Звідки вони обидві знають ту мову? Тут він бачив лише два ймовірних варіанти — або вони разом навчалися у вузі з такою дивною спеціалізацією, або… Останніми роками на заробітки саме до Іспанії та Португалії виїхало чимало українців. Може, вони були серед них? Можливо, звідти почалися усі Лінині пригоди, через які вона тепер мусить переховуватися хтозна від кого і хтозна-де? Андрій схильний був вірити, що саме там і можна влізти в таке багно…