Розділ «Глава 8. Холодна котлета»

— І що?

— А що повинно бути?

У цьому запитанні був увесь мій колишній чоловік: ні передмови, ні висновків, тільки окремі фрази. Дав зрозуміти, що дає мені привід і чекає, що я негайно перехоплю ініціативу. Ця гра мене давно не захоплює.

— Ти пам’ятаєш, що колись говорив про жінку, яка захоче зрадити тебе?

— А ти?

Він був явно задоволений запитанням, бо це означало, що я пам’ятаю його роздуми на тему жіночої вірності. «Жінка повинна бути тільки моєю. Я хочу, щоб вона належала тільки мені від першої до останньої ночі», — вигукував він. І мене кидало в жар від романтичності його натури. «Якщо моя жінка зрадить мене — вона для мене не існуватиме. Жінка, що піднялася з ліжка іншого чоловіка — як холодна котлета, несмачна й неприємна навіть на вигляд». Ясна річ, колись від такої фрази на моєму тілі виступав холодний піт, і я переповнювалася благоговінням перед майстерністю висловлюватися. Це було вже давно, нині ж я ставилася до цього абсолютно скептично.

— Пам’ятаю, — відповіла я. — І хочу сказати, що я не просто холодна, а застигла котлета.

— Ти цим пишаєшся?

Мені здалося, що він, обговорюючи мене, перевищує свої повноваження:

— Я тільки констатую факт.

— Я змінив свою точку зору: тобі можу вибачити.

— Шляхетно, але даремно. Залишимося просто друзями.

— А ми друзі?

Риторичне запитання. Ми — ніхто. Немає такого поняття, як «ми», можливо, було колись, але я вже чітко не пам’ятаю.